Мандрівка

Сім'я Лайві сприйняла новину про відхід матері та гостя досить неоднозначно. Скільки б відьма не переконувала Глода, що з нею все буде гаразд, а Локі вже все знає, і тому можна не хвилюватися за потенційно можливі романтичні почуття з його боку, батько сімейства все одно був проти цієї затії. Зрозуміло, із закликом Лайві на службу він нічого не міг вдіяти, тому все своє обурення спрямував на те, що йотун хоче влізти в політичні інтриги абсолютно чужого світу.

- Вирушай у свій Йотунгейм, поки живий, хлопчисько! Ти й так уже дізнався більше, ніж смів сподіватися, чи не так?

- Тату! - обурювалася Айза, яка була щиро рада за брата, але водночас дуже не хотіла надовго розлучатися з мамою. - Як ти можеш так говорити? Він має таке саме право перебувати в цьому світі, як і ми всі! І ти ж сам знаєш, на що він здатен. Невже нам не потрібен такий воїн?

- Я, звісно, вдячний за гостинність вашого дому, - пирхнув Локі, дивлячись у вічі Глоду, - але єдине, що ви можете мені наказати, це покинути його.

Важкий погляд у відповідь Локі переніс спокійно. Він уже звик. Та й після звернення на "ви", яке так дратувало чоловіка, іншого очікувати не доводилося. Але саме час було розривати ці умовно дружні стосунки остаточно. Вони й так були не надто щирими, і обидва це чудово розуміли. Локі був упевнений, що, коли руда пляма його волосся востаннє сховається за огорожею будинку, Глод зітхне з полегшенням, а якщо вже він піде один, без Лайві... Ні, такий подарунок для цього негідника коштуватиме йому надто дорого.

- І я в будь-якому разі піду до лорда Сурта і запропоную йому свої послуги, - м'якше продовжив він, переконавшись, що хазяїн будинку все ж не збирається виставляти його за поріг просто зараз. - Я можу вирушити в дорогу без Лайві, але там ми все одно зустрінемося - якщо, звісно, велетні не спалять мене дотла за нахабство на місці. То яка різниця, вирушати нам удвох чи поодинці? Я б на твоєму місці, Глоде, не відпускав дружину на інший кінець світу без супроводу, а в мене все-таки немає приводу завдавати їй шкоди, як тобі відомо.

- Різниця є, - холодно відповів Глод. - Якщо ти підеш один, їй хоча б не доведеться побачити твою смерть.

Обидва притихли. Айза дивилася на брата круглими від переляку очима. А Лайві... несподівано розреготалася.

- Заради Сурта, Глоде, ну ти точно мідгардець! Тільки вони можуть бути такими недалекоглядними! І за що я тільки тебе полюбила...

Помітивши, що не тільки чоловік, а й син здивовано на неї дивиться, вона насилу заспокоїлася і продовжила:

- По-перше, лорд Сурт із радістю прийме самозванця... ой, вибач, новобранця у свою армію. Малий вже зараз керує вогнем не гірше за багатьох наших відьом, яких не так багато, і для Сурта важливий кожен, хто зможе битися на його боці. І якщо він усе ж таки вирішить, що я помилялася, навчаючи іносвітянина нашої магії, я в будь-якому разі вирушу до Гельгейму слідом за ним - ти ж не думаєш, що вирахувати, хто саме навчив хлопця, буде складно? І відправити його додому зараз ми теж не можемо - це вже точно буде зрадою. Тому в нас немає вибору, Глоде. Ми підемо і спробуємо принести бодай якусь користь цьому світові, а ти залишишся і наглянеш за дітьми до мого повернення, яке - я впевнена - відбудеться.

Глод не знайшов, що заперечити, зате тепер Локі стояв як громом вражений. Він і не замислювався раніше про те, що наражає наставницю на смертельну небезпеку. Останні відгомони думок про те, щоб обдурити Сурта і втекти, якщо плани володаря Муспельгейму йому не сподобаються, остаточно зникли.

- Я зроблю все, що потрібно, для того, щоб лорд Сурт не розчарувався в нас, - твердо заявив Локі.

- Я в цьому й не сумнівалася, любий, - сонячно посміхнулася Лаувея.

***

Вони пішли втрьох. Айза вирішила провести їх трохи, а Глод навіть не вийшов попрощатися. Ельд залишився з батьком - за весь час перебування в домі Локі бачив молодшого брата тільки під час сніданків, та й то хлопчик все мовчав і тільки невдоволено зиркав з-під лоба. Потім були тренування, а коли вони закінчувались, Ельд уже спав. Утім, Локі швидко змирився з тим, що місцеве чоловіче населення його не шанує. Знання, які йому давала Лайві, і заразливий оптимізм Айзи були варті того, щоб це потерпіти.

На кордоні поселення Лайві зупинилася і міцно обійняла доньку на прощання.

- Іди додому, люба. Далі тобі не можна.

На очах дівчинки виступили непрохані сльози. Локі обережно погладив розпатлане волосся, намагаючись втішити сестру.

- Ми скоро повернемося, і я покажу тобі багато нових фокусів із вогнем, - підморгнув він.

- Я не хочу залишатися з татом. Без вас він мене замучить своїми моралями. Туди не ходи, сюди не ходи, - дівчинка схлипнула і відвернулася, не бажаючи показувати свою слабкість.

- Гей, крихітко, - Лайві посміхалася, але за цією посмішкою явно відчувався смуток, - я повернуся і помщуся за тебе. І тато сидітиме вдома, а ти - гулятимеш по всьому поселенню, скільки заманеться.

Айза мимоволі усміхнулась, уявивши собі цю картину, і за мить уже реготали всі троє.

      
На прощання Айза подарувала братові кулончик, що зображає язик полум'я. "- У нас таких талісманів багато, - прошепотіла на вухо, - а тобі, якщо вирушиш в інший світ, знадобиться!" Він вдячно посміхнувся і пожалкував, що йому нема чого подарувати їй на згадку, на що Айза тільки легко штовхнула його в бік. "- Ти мені вже життя подарував, з мене досить!"

- І довго нам іти? - поцікавився Локі, коли вони з Лайві залишилися вдвох.

- За кілька годин дійдемо до кордону вогневиків. А там побачиш, як воно - кататися на драконах. Втомитися не встигнеш, не хвилюйся.

Невдовзі Локі побачив, як вдалині здіймаються вгору стовпи вогню. Там були землі вогняних велетнів, стародавніх мешканців цього світу, і саме туди вони прямували. Лайві запевняла, що й цей вогонь цілком можна втихомирити, щоб він не заподіяв шкоди, але юний маг усе одно трохи побоювався зіткнення з неприборканою стихією. Намагаючись трохи відволіктися від сумних думок, він тренувався на ходу, розпалюючи і гасячи в долоні вогник. Вони йшли мовчки - уже тут жар вогняного світу, ніким не приборканий, вимотував подорожніх. З-під землі раз у раз почали пробиватися невеликі вогняні сполохи. Один з них мало не обпік ногу, і тепер вони з Лайві ступали обережніше. Місцевий вогонь був зовсім не таким доброзичливим, як той, з яким Локі стикався раніше - він відчував, що ці помаранчеві язички цілком здатні заподіяти йому шкоду. Можливо, вони нападуть без особливого ентузіазму, але й жалкувати про скоєне не стануть. Судячи з похмурого обличчя Лайві, вона теж не почувалася в безпеці.