Нові знайомства

На щастя, довго вмовляти батька не довелося. Дивлячись на змерзлого Локі, який, проте, не кутався в теплу ковдру, а просив піти з ним і допомогти замерзаючій дівчинці, Фарбауті не міг сумніватися в тому, що справа дійсно важлива. Та й залишати трофейну накидку незрозуміло де не хотілося, якщо чесно. Спроби залишити сина вдома теж ні до чого не привели - Локі кинувся за батьком, натягнувши на себе ще кілька одежинок. Він хотів виключити можливість того, що батько просто забере накидку і залишить дівчинку вмирати - можливість малоймовірну, але все ж лякаючу.

Як виявилося, інтуїція юного йотуна не підвела. Побачивши полонянку снігових завалів, Фарбауті лише скривився - чи то здивовано, чи то гидливо.

- Ти хоч знаєш, хто це? - поцікавився старий, так само безрезультатно намагаючись привести дівчинку до тями.

- Здогадуюся, що вона не з наших. Але вона замерзає! Батьку, я сам був у такій ситуації і прекрасно пам'ятаю, як ти тоді за мене хвилювався. У неї ж, напевно, теж є батьки! Ми повинні її врятувати. І повернути додому.

- У її дім ніхто з наших з доброї волі не сунеться, - похитав головою Фарбауті, зі стогоном звалюючи нерухоме тільце на могутні плечі. - Ми її заберемо до нас, і якщо вона зуміє прийти до тями - у чому я сумніваюся - хай вирушає додому сама. Такий колір шкіри я бачив тільки в жителів Муспельгейму...

- Муспельгейму? - Незважаючи на холод, Локі миттєво оживився. - Отже, вона зможе розповісти мені про вогонь! Ходімо швидше, батьку, поки вона не замерзла зовсім!

Старий лише похитав головою, дивлячись на сина, що вже, певно, готовий був танцювати від радощів. Здався йому той вогонь...

***

Вдома знахідку оперативно закутали в усі знайдені одежі. Судячи з переривчастого дихання, дівчинка була жива, а значить, потрібно було зробити все можливе для її порятунку. Фарбауті не виявляв особливого ентузіазму в допомозі, залишивши сина самого возитися з новою "іграшкою", як він висловився. Утім, Локі й не вимагав від нього більшого - все одно вони нічого не можуть зробити. Лише чекати, поки вона прийде до тями.

Він сидів поруч із загадковою гостею майже до самого ранку, намагаючись не заснути, та все ж втома його зламала. Коли він розплющив очі, сонце вже показалося над обрієм, даючи початок короткому дню. Дівчинка теж прокинулась і дивилася на нього, ледь висунувши носа з-під ковдри, але встати чи втекти не намагалась. Отже, або щойно прокинулася, або просто занадто слабка, щоб ворушитися, або вона взагалі нічого не боїться, зробив нехитрі висновки Локі. Що ж, не сконала - вже досягнення.

- Привіт, мене звати Локі, - представився він, намагаючись вкласти в усмішку максимум дружелюбності. Нехай знає, що він для неї не небезпечний. У всякому разі, поки що. Він уперше бачив представника раси вогняних велетнів, і не знав, який в них має бути зріст, але ці наївні очі просто не могли належати дорослій. І навіть навряд чи - його ровесниці. Дитина дитиною...

- Де я? - хрипким шепотом відповіла йому дівчинка. - І як я тут опинилася? І... - подальші слова поглинув кашель.

Локі терпляче зачекав, поки гостя прийде до тями, і продовжив:

- Ми з батьком врятували тебе, коли ти замерзала в снігу. Як ти потрапила в наш світ - це вже тобі видніше. Я знайшов тебе в заметі, і, судячи з його розмірів, ти пробула там не менше кількох годин. Чесно кажучи, я б і сам із задоволенням послухав про твої пригоди, але здається, що тобі потрібно ще відновити сили. Відпочинь поки що. Тільки скажи своє ім'я.

- Я Айза, - дівчинка задумалася. - У заметі? Ти про що?

- Ну, це така величезна грудка снігу, - усміхнувся Локі. - Ти могла померти, якби я випадково не спіткнувся об тебе. Тож дякуй долі, що я пішов тією дорогою - нею мало хто з наших користується!

- Я що, - на обличчі Айзи здивування змінювалося шоком, - в інший світ потрапила?

Вона мало не підстрибнула на ліжку, але Локі її втримав.

- Рано тобі ще такі вправи робити. Звісно, ти в іншому світі - хіба не помітила, як тут холодно?

- Помітила, але... Я багато чула про інші світи, але ніколи всерйоз у них не вірила, думала, що це лише казки для дітей. Але, схоже, ти маєш рацію - навряд чи у володіннях Сурта знайдеться таке холодне місце. А що це за світ?

- Схоже, ти неуважно слухала свої казки. Йотунгейм, звісно ж!

- Батько мене вб'є, - простогнала дівчинка, з головою сповзаючи під ковдру, ніби намагаючись сховатися. - От тільки я могла з усіх світів потрапити саме в той, у якому бувати заборонено!

- Не кажи дурниць. Він буде тільки радий, коли ти повернешся живою, я впевнений. Ти вже довела свою живучість, а тепер на твоєму боці ще й я. І якщо батько тебе раптом не прийме - ти завжди можеш повернутися в наш дім, і отримаєш притулок - в обмін на історії про вогонь своєї батьківщини. Мій тато точно проти не буде, я з ним домовлюся!

Айза знов несміливо висунула ніс, слабко посміхнулася і заплющила очі. І пробурмотіла майже крізь сон:

- Дякую тобі. Я навіть не думала, що йотуни такі добрі.

"Усе ти правильно думаєш. Просто я не йотун".

Непрохана думка не зірвалася з язика, і Локі навіть не знав достеменно, чому - через небажання розкривати всі карти нехай і симпатичній, але все ж поки що незнайомці, чи йому просто самому важко було це визнати? Він звик, що його називали напівкровкою, навіть сам про себе думав так само. Але що старшим він ставав, то більше розумів - у нього надто мало спільного з цим народом. Навіть наполовину йому важко було назвати себе йотуном. І він уже не перший рік мріяв побачити інші світи, а головне - інші народи. Найбільше його цікавили, звісно ж, Муспельгейм і Асгард - у першому його вабило невідоме, але таке привабливе полум'я, у другому він сподівався знайти однодумців, якщо вже його мати родом звідти. Можливо, з нею в нього більше спільного?

Айза вже мирно сопіла, посміхаючись уві сні. Локі обережно підіткнув ковдру і пішов допомагати батькові. Кілька годин можна про неї не турбуватися, а потім... Потім настане час полум'яних байок. А раптом вона - маг, і зможе показати йому справжній вогонь? Ні, про таку удачу навіть мріяти не можна, до того ж вона надто маленька... Досить буде й історій.