Дівчинка в снігах

- Повторюй! Ну ж бо! Це ж так просто!

Локі чесно виконав складний пас рукою і пробурмотів магічну формулу. Нічого. Знову провал. Відьма, важко зітхнувши, скинула з себе антимагічний захист, який застосовувала про всяк випадок, хоч і не дуже вірила, що він знадобиться, і пильно подивилася на учня, який злякано втиснувся в спинку стільця, побоюючись покарання.

Ангрбода знову починала сердитися. Вона зазвичай уміла тримати себе в руках, але цей хлопець занадто сильно діяв їй на нерви. На її погляд, хлопчисько був абсолютно безперспективний, але Фарбауті користувався пошаною в племені, і вона не могла йому відмовити. Чомусь старий йотун щиро вважав, що з сина може вийти гарний воїн, але доволі незвична для їхнього народу комплекція не давала змоги хлопчикові тренуватися з велетенськими мечами. Напівкровка, що з нього взяти. Тому він і віддав сина на навчання їй, найталановитішій чаклунці серед їхнього народу.

Не можна заперечувати - Локі вирізнявся допитливістю та гарною пам'яттю, з легкістю та щирим захопленням зубрив довгі формули заклинань. Але  застосувати їх на практиці він не міг. Іноді Ангрбоді навіть здавалося, що проблема не в його здібностях, а в тому, що вона поганий учитель, що дратувало ще більше. Часом Локі навіть втікав з заняття при одному погляді на розлючену відьму. Але не сьогодні.

- Анжі, - нерішуче сказав він, - можливо, давай спробуємо якесь інше заклинання?

- Та визнай вже, що ти ні на що нез здатен! Ти напівкровка. Немає нічого дивного в тому, що тобі не дається наша магія - твій батько воїн, а не чарівник, а мати була здатна лише на те, щоб здатися йому без бою! - зі злістю гаркнула відьма. В очах Локі щось тривожно блиснуло, і Ангрбода трохи стихла: справді вже, перегнула палицю. - Навчися поводитися з холодною зброєю - для таких, як ти, є кинджали замість мечів. Скажи батькові, що навчання марне. Мені він не вірить, думає, що я просто не хочу ростити собі конкурента. Але сам же бачиш, що ми марно втрачаємо час!

- Я не можу його розчарувати, - хлопець понуро опустив голову. - Розумієш, батько ж вірить у мене. До того ж він - великий воїн, і я мрію бути таким самим. Гідним його слави. Щоб про мене знали в усіх дев'яти світах... Не кидай мене, Анжі! Просто дай шанс спробувати ще!

- Припини мене так називати. Не доріс, - буркнула велетка.

Локі вже давно збагнув: найкращий спосіб розтопити льодяне серце відьми - назвати її цим ласкавим ім'ям. Вона демонстративно обурювалася, але одразу зм'якшувалася. Ось і цього разу злісні нотки в голосі зникли, поступившись місцем лише роздратованим. З такою Ангрбодою можна було мати справу - принаймні перспектива прокотитися стрімголов по схилу, на вершині якого знаходилася її хатина, відкладалася на невизначений термін.

- У всіх дев'яти світах... Скажеш теж, - глузливо продовжила відьма. - Жодному зі світів немає діла до нас. Ми - не герої. Інша справа аси! Я - найкраща з йотунгеймських відьом, але навіть про мене за межами нашого світу пам'ятають лише мешканці Гельгейму, яких я вбила. Коли у мене заводяться вороги, це ненадовго. А більшості живих до крижаної чаклунки й діла немає. Як же ти хочеш прославитися, дитино?

- Якщо допоможеш, - палко пообіцяв Локі, - то й твоє ім'я знатимуть разом із моїм. І тобі не потрібно буде більше вбивати. Я сам помщуся нашим ворогам, - в очах юнака запалахкотіли небезпечні іскри, і Ангрбода мимоволі замилувалася. Сама від себе такого не очікувала - хлопчисько їй в сини годиться, хоч вона б ні за що в житті не породила таке бездарне до магії створіння. Але щось у ньому було... Шкода тільки, що це - не чаклунські здібності. Лід усе ще не бажав відгукуватися на його поклик.

- Послухай мудрої поради. Не витрачай своє життя на те, що тобі не під силу осягнути. Великим воїном можна стати й іншим способом. Не обов'язково пронизувати серця ворогів крижаними шипами. Можна пронизати їх мечем. Або словом. Я не знаю, чи вдасться в тебе управлятися з кинджалами, але добре говорити ти вмієш. Залишається лише відточити свої слова, і вони ранитимуть не гірше за клинки. А зараз йди вже додому. І...

Локі з тугою подивився на відьму, уже здогадуючись, що зараз почує.

- Я більше не буду тебе навчати, - підтвердила його страхи Ангрбода. - Але якщо захочеш поговорити - приходь. Можливо, у нас вийде стати друзями.

      
Локі повільно брів додому неабияк набридлими сніговими заметами. Змішана кров приносила йому одні проблеми. Він переносив холод набагато гірше, ніж йотуни, через що ровесники деколи насміхалися над ним.

Він не міг брати участі в більшості забав - усвідомлення цього прийшло з гірким досвідом. Одного разу, коли він був зовсім ще маленьким, його компанія захопилася новою грою: хованками в снігу. Сховався Локі тоді добре, так, що друзі довго не могли його знайти - а він, завдяки недоречному загостренню гордості, вирішив не виходити сам із схованки до останнього, хоча вже відчував, як долоні мерзнуть...

Прийшов до тями вже вдома. Після того випадку заробив серед друзів миле прізвисько "відморозок", а батько більше не відпускав його на вулицю без п'яти шарів звичного йотунам легкого одягу. А потім, під час чергового військового візиту до Мідгарду, притягнув величезну хутряну накидку. У ній було тепло, але про ігри з друзями можна було забути: накидка сковувала всі рухи і зводила нанівець головну перевагу невисокого і худорлявого хлопчика. Локі, звісно, швидко знайшов собі нове місце під сонцем і став чудовим коментатором ігор - пильне око та гострий язик давали йому змогу розважати друзів своїми зауваженнями до ігрового процесу, але часом йому так хотілося просто попустувати разом з усіма...

Іноді, в такі холодні ночі, як зараз, він мріяв про інші світи. І особливо - про Муспельгейм. Більшість йотунів боялися цього світу, як вогню, і не дивно - саме полум'ям він і був наповнений. Абсолютно чужа для них стихія загрожувала спалити, розтопити, знищити все, що їм дороге - і саме тому вогняні та крижані велетні дотримувалися умовного перемир'я. Обидві сторони просто не могли ступити на територію одна одної: звичні до спеки піддані Сурта почувалися на безкрайніх морозних просторах так само незатишно. Тому Локі тільки з чуток знав про гарячі язики вогню.