Глава 15. Недооцінена небезпека

Замкнувши двері, Уляна увімкнула світло в передпокої та прислухалася. У квартирі було тихо і темно. Дівчина стягнула з себе пальто та взуття, забрала сумку і рушила у вітальню. Увімкнувши там світло, Уляна сіла на канапу і перевела погляд на годинник, який висів на стіні. Пів на сьому, Сергій от-от буде вдома. Треба налаштуватися на важку розмову. 

Уляна відкинулась на м’яку спинку канапи і тихо зітхнула. Приїхавши до матері, вона коротко пояснила свої наміри. Дарина слухала дуже серйозно. А потім обійняла доньку і сказала, що цей крок треба було зробити вже давно. Підтримка рідної людини додала моральних сил, але фізично Уляна почувалася абсолютно виснаженою. Їй пощастило зекономити час на зворотну дорогу. У Миронівці дівчина зустріла свого однокласника Стаса, який їхав у Київ на своєму авто і запропонував підвезти її. Уляна раділа, що вивезла Аню. Тепер треба зібрати залишки сил для рішучої розмови з чоловіком.

У передпокої клацнув дверний замок. Уляна різко сіла на канапі, зробивши глибокий вдих. У коридорі почулися квапливі кроки і вже за мить у вітальню влетів Сергій. Він був настільки злий, що навіть не зняв взуття та куртку.

— Уляно, якого біса?! — чорні очі Сергія спопеляли все навколо лютим гнівом. — Чому вихователька сказала, що ти забрала Аню ще вдень?!

— Бо я дійсно її забрала, — Уляна спокійно підвелася з канапи.

— А мені могла сказати?! Сама ж просила забирати дитину! — Сергій роздратовано смикнув бігунок блискавки, розстібаючи куртку. — Чого ти вдома взагалі? Невже звільнилася?

— Ні. Відпросилася, — Уляна зробила глибокий вдих. — Я йду, Сергію.

— В магазин? Пива мені не забудь взяти, — Сергій стягнув куртку і недбало кинув її на крісло, озирнувшись у коридор. — А Аня де?

— Не в магазин, — твердо промовила Уляна. — Я йду від тебе.

— Що?! — Сергій різко розвернувся до дружини, завмираючи на місці.

— Я дала тобі останній шанс. І ти його змарнував, — голос дзвенів напругою, але Уляна чітко промовляла кожне слово. — З мене досить. Я хочу розлучення.

Чорні очі Сергія налилися темною люттю, важкою і небезпечною. Уляна не відвела погляд, продовжуючи впевнено дивитися на чоловіка. Сергій мовчав кілька довгих секунд. Його руки стиснулися в кулаки, а обличчя стало кам’яним.

— І куди ж підеш? — Сергій повільно підійшов до дівчини, спопеляючи її поглядом. — До свого Макара?

— Макар ні до чого, — Уляні було дуже незатишно під темним поглядом чоловіка, але вона не опустила голову. — Я просто не хочу жити з тобою.

— Де Аня? — процідив Сергій, стискаючи кулаки.

— У моїх батьків. Я розповіла їм, що подаю на розлучення.

— Все продумала, погань! Дитину сховала. Коханця знайшла.

— Я не віддам тобі Аню. А Макар… Він лише бос.

— А ти винахідлива, Уляно! — очі Сергія спалахнули недобрим вогником. — А чи не поквапився я тебе заміж кликати? Може ти вже тоді по мужиках бігала і Анька… взагалі не моя?

Рефлекси спрацювали раніше за розум і Уляна не встигла їх стримати. Права рука злетіла вгору наче сама по собі та з розмахом опустилася на обличчя Сергія, даруючи дзвінкий ляпас. До болю в зап’ясті додався пекучий біль в пальцях, але Уляні було байдуже. Обуренню був потрібен вихід. Слова Сергія запалили в грудях справжню пожежу гніву. І ця пожежа остаточно знищила всі залишки добрих спогадів та минулих почуттів. Щока Сергія миттю налилася червоною фарбою. Він схопився за обличчя та загарчав, зробивши різкий крок до дружини. Уляна навіть не поворухнулася, знищуючи його поглядом. А Сергій різко зупинився за крок від дівчини, неначе налетівши на невидиму стіну.

— Шльондра! — прошипів він, нависаючи над дружиною. — Аню не отримаєш! 

Підхопивши куртку, Сергій вилетів з вітальні у коридор. А ще за мить у передпокої грюкнули двері і у квартирі повисла тиша. Уляна втомлено опустилася на канапу. Сліз не було, але пожежа злості випалила всі емоції, залишивши у грудях холодну порожнечу. Уляна завжди думала, що Сергій мав до неї хоч трохи почуттів. А зараз раптом усвідомила, що ніколи не чула від чоловіка навіть звичайного слова «кохаю». Цього зізнання не було у найромантичніший період стосунків. Його не було навіть після першого інтиму, який приніс Уляні чималий дискомфорт, бо Сергій був нетерплячим і зовсім забув про ніжність. Дівчина нервово засміялася, затуляючи обличчя долонями. У цих стосунках кохала лише вона. Чому ж Сергій запропонував одружитися? Через вагітність? Навіщо, якщо дитина йому теж ніколи не була потрібна?

У сумці озвався дзвоном телефон. Витягнувши гаджет, Уляна побачила на екрані ім’я «Макар». Розум вагався, але серце благало відповісти на дзвінок. Уляна не стала опиратися цьому благанню і прийняла виклик.

— Привіт, Вогник, — голос Макара неначе пройшовся по шкірі хвилею м’якого тепла. — Можеш говорити?

— Так, — Уляна тихо зітхнула. — Щось сталося?

— Ні. Що там у тебе з твоїми сімейними обставинами?

— Я з усім розібралася, — Уляна підвелася з канапи і підійшла до шафи в кутку вітальні, витягуючи велику валізу. — Завтра буду на роботі, не хвилюйся.

— Я не за роботу хвилююся, а за тебе.

— За мене? Чому?