Глава 14. Рішучі кроки

Кинувши погляд на годинник, що висів на стіні приймальні, Уляна тихо зітхнула. Робоча нарада з Макаром тривала лише чверть години і тепер він розмовляв з головною бухгалтеркою у своєму кабінеті. Чекати було важко. Олена кудись вийшла, тому Уляна підхопила телефон і набрала номер матері. Дарина відповіла після двох довгих гудків.

— Привіт, доню.

— Привіт, мамо, — Уляна стиснула пальці в кулачок, наказуючи собі не видавати хвилювання. — Не зайнята?

— Та чим я можу бути зайнята вдома? Тато на роботі. А ти в офісі?

— Так. Хотіла спитати. Візьмете Аньку до себе пожити?

— Звісно, — голос Дарини став настороженим. — Сталося щось?

— Ні, просто…, — Уляна запнулася, бо не хотіла пояснювати все матері по телефону. — Розповім коли приїду.

— Ми з татом з радістю Аньку приймемо. На вихідних привезеш?

— Ні. Сьогодні, мамо.

— Сьогодні?

— Так. Тільки з роботи відпрошуся, — Уляна повернула голову, бо поруч відчинилися двері кабінету Макара, випускаючи у приймальню головну бухгалтерку.

— Уляно, — голос Дарини знову став настороженим. — Що відбувається?

— Потім поясню. Мушу бігти, мамо. Чекай нас з Анькою.

Завершивши розмову, Уляна відклала телефон і поморщилася від тягучого болю в правому зап’ясті. Рукав темно-зеленої туніки ховав червоні сліди від пальців Сергія, які залишилися на шкірі. Але рука боліла і це стало останньою краплею для витримки Уляни. На що вона сподівалася? Сергію не вистачило б і тисячі шансів, бо він не збирається змінюватись. І Уляна твердо вирішила, що сьогодні поставить крапку. У приймальню повернулася Олена. Серце прискорено билося в грудях, але Уляна піднялася на ноги, підійшла до дверей кабінету, постукала і зазирнула всередину.

— Макаре Олеговичу, можна?

— Заходь, Вогник, — Макар стояв біля свого столу, передивляючись якісь документи. — Я саме хотів тебе покликати.

— Хотіла спитати, — Уляна зачинила двері, підійшла до стола боса і зупинилася, нервово стискаючи пальці рук. — Я... дуже потрібна тобі сьогодні?

— Ти завжди мені потрібна, — Макар зустрів її погляд. — А що?

— Мені треба піти зараз. Хотіла відпроситися.

— Відпроситися? — Макар одразу облишив документи і підійшов до дівчини, його обличчя стало похмурим. — Сталося щось?

— Ні, — Уляна опустила очі під його допитливим поглядом. — Просто… деякі сімейні обставини. Мені треба піти раніше.

— Ці обставини якось пов’язані з візитом твого чоловіка?

— Вибач, але це особисте.

Макар мовчав цілу хвилину, а його обличчя ставало все похмурішим. Уляна відчайдушно намагалася вгамувати серце, яке вилітало з грудей. Проте зібрала докупи всю свою витримку і підняла очі на боса. Макар повільно підійшов до дівчини впритул, не відпускаючи її погляду. Опиняючись зовсім близько, огортаючи її приємним ароматом своїх парфумів. Уляні яскраво пригадався епізод, який трапився у цьому кабінеті в її перший робочий день. Захотілося повторити той момент. Знову відчути обійми Макара, загорнутися в них наче в теплу ковдру. Мабуть, це додало б сил для подальших рішучих кроків. Уляна приборкала це бажання. Зараз не час дозволяти собі подібну слабкість. Треба зосередитись на своєму рішенні та думати про Аню.

— Вогник, — Макар стишив голос, продовжуючи вдивлятися в обличчя дівчини та повільно огорнув долонями її праву руку. — Що у тебе відбува…

Відчувши його пальці на своєму зап’ясті, Уляна не стрималася і поморщилася від болю. Макар упіймав цю реакцію і замовк на пів слові. А потім впевнено підхопив руку дівчини і відгорнув манжет рукава туніки, відкриваючи зап’ястя. Уляна хотіла висмикнути руку, проте нічого не вийшло. А Макар завмер, спрямувавши погляд на яскраві червоні сліди, що залишилися на шкірі дівчини від пальців Сергія. Уляна всім тілом відчула наближення нового шторму.

— Бляха! — обличчя Макара потемніло від люті.

— Відпусти, — Уляна рішуче звільнила руку, поправляючи рукав.

— І скільки це вже триває? — процідив Макар, стискаючи кулаки.

— Нічого не триває. Ти не так зрозумів.

— А це можна зрозуміти якось інакше?! — карі очі Макара стали зовсім темними від гніву. — Я думав, що у тебе щаслива родина. Чоловік, який піклується.

— Тебе це не стосується.

— На біса ти терпиш?! Тільки не кажи, що кохаєш його!

— Тебе це не стосується, — повторила Уляна. — Я сама розберуся з чоловіком.

— Думаєш я залишуся осторонь?! — Макар пропалював її важким поглядом, все більше закипаючи емоціями. — Доки ти терпиш насилля?!

— Я б не терпіла насилля! Сергій ніколи не підіймав на мене руку, — Уляна теж підвищила тон, збираючи останні залишки витримки. — Ти нічого не знаєш!

— То розкажи! — рявкнув Макар. — Чому ти досі не пішла від нього?!

— Бо він погрожував забрати у мене доньку!

Витримка закінчилася і Уляна схлипнула. Сльози застелили очі розпливчастою завісою, проте навіть крізь неї дівчина помітила як змінилося обличчя Макара. Гнів миттєво згас у його карих очах, поступившись місцем розгубленості. Здавалося, що Макар зовсім не чекав такої відповіді.