Глава 13. Тривожна здогадка

Припаркувавши машину неподалік від службового входу гіпермаркету, Макар заглушив двигун і поглянув на свій наручний годинник. До кінця обідньої перерви залишалося десять хвилин, але інтуїція підказувала, що Уляна вже може бути у приймальні. Макар посміхнувся. Думки про дівчину не давали йому спокою всі вихідні. І тепер дуже хотілося знову побачити Уляну.

Покинувши машину, Макар рушив до службового входу. Проте мимоволі зупинився, коли випадково повернув голову і побачив свою особисту помічницю у товаристві незнайомого чоловіка в сірій куртці. Чомусь цей незнайомець не сподобався Макару з першого погляду. Уляна зробила крок вперед, а чоловік різко схопив її за руку. Занадто сильно. Неприпустимо грубо. Макар став похмурим і впевнено рушив до дівчини. Захотілося втрутитись, захистити Уляну. І переламати пальці неадеквату, який посмів так нахабно її схопити. Наблизившись до дівчини, Макар почув загрозливе шипіння незнайомця:

— Ну, чекай…

— Уляно, — Макар остаточно переконався в тому, що підійшов не даремно і зупинився поруч з дівчиною, пропалюючи незнайомця поглядом. — Все гаразд?

Чоловік різко розвернувся на його голос, але руку Уляни не випустив. Макар помітив з якою силою пальці незнайомця стискають тендітне дівоче зап’ястя та закипів люттю. Мабуть, Вогнику боляче. Чому ж вона терпить?

— Т-так, Макаре… Олеговичу, — голос Уляни тремтів, але вона підняла очі на боса.

— Оу, Макар Олегович?! — вишкірився незнайомець. — Я стільки про вас чув!

— Справді? — Макар знову перемкнув на нього увагу, автоматично стискаючи руки в кулаки в кишенях пальта. — Звідки?

— Від дружини, — незнайомець різко підтягнув Уляну до себе та обійняв її однією рукою, протягнувши праву долоню. — Познайомимось? Я Сергій. Чоловік Уляни.

На пару секунд Макар впав у ступор. Мозок відмовлявся приймати почуте. Чоловік Уляни? Ось цей неадекват?! Жалюгідне одоробло, яке дозволяє собі грубо хапати за руки тендітну дівчину? В голові Макара виник повний дисонанс. Як Уляна могла обрати такого чоловіка?! Вогник заслуговує зовсім іншого ставлення. Дбайливого, люблячого, ніжного. Чому ж поруч з нею цей… Сергій? Макар проігнорував простягнуту чоловічу долоню і знову перевів погляд на Уляну, з останніх сил стримуючи скажену лють.

— Я завадив?

Уляна помітно зблідла, але щось відповісти не встигла. Бо Сергій ще міцніше притиснув дівчину до себе однією рукою, неначе забороняючи їй говорити.

— Я тут вирішив дружину навідати. Скучив! — Сергій знову вишкірився посмішкою. — А у вас є дружина, Макаре Олеговичу?

— Годі, Сергію, — Уляна різко звільнилася з його обіймів. — Мені час повертатися на робоче місце. І тобі теж.

Сергій хмикнув, нагородивши Макара зневажливим поглядом. А потім мовчки підійшов до синьої машини, яка стояла неподалік, сів за кермо і завів двигун. Макара не відпускало. В грудях тугим клубочком скручувалася пекуча лють, а тіло яскраво відчувало загрозу. Але не для себе, а для Уляни. Дівчина провела машину Сергія поглядом і поспішила до службового входу. Макар наздогнав її за дві секунди.

— Це справді твій чоловік? — різко запитав він.

— Так, — Уляна опустила голову, а її голос став зовсім тихим.

— Мені здалося, що ви сварилися.

Дівчина нічого не відповіла. Відчинивши двері службового входу, вона першою зайшла всередину. Ліворуч розташовувалися сходи, які вели в офіс на другому поверсі. Тут не було вікон, а під стелею горіла лише одна тьмяна лампочка. Макар не дав дівчині навіть ступити на першу сходинку. Огорнувши Уляну руками за плечі, він рішуче розвернув її та притиснув спиною до стіни. Впевнено, але обережно, щоб не зробити боляче. Уляна перелякано зойкнула. Макар помітив у її сірих очах сльози, що нагадували дрібні діаманти. Серце стиснуло важкою здогадкою, а клубочок люті у грудях став ще щільнішим.

— Я запитаю ще раз, Вогник, — проскрипів Макар, вдивляючись в перелякане обличчя дівчини. — У тебе все гаразд?

— Все… гаразд, — видихнула Уляна.

— Неправда, — похитав головою Макар, скануючи її твердим поглядом. — Чому ти дозволяєш йому так поводитись з тобою?

— Як «так»? — в сірих очах Уляни стало ще більше дрібних діамантів сліз.

— Ти зрозуміла про що я. У тебе проблеми з чоловіком?

— Яка тобі різниця? — прошепотіла Уляна, впираючись долонями в його груди.

— Ти варта кращого ставлення. І якщо тобі потрібна допомога… Треба лише попросити, — Макар підняв руку та обережно торкнувся долонею тендітної дівочої щоки, остаточно втрачаючи контроль над своїми емоціями та бажаннями. — Тобі потрібна допомога, Вогник?

Уляна мовчала, не зводячи погляду з боса. А Макар відчував, що тендітні дівочі долоньки вже не відштовхують його. Тепер вони просто лежали на його грудях під ростебнутим пальтом, зігріваючи шкіру ніжним теплом крізь тонку тканину сірої сорочки. Макару було приємно відчувати це тепло. Воно неначе топило товсту кригу на поверхні серця, повертаючи його до життя.

— Відпусти, — ледь чутно прошелестіла Уляна. — Будь ласка.

Макару не хотілося виконувати це прохання. Але він повільно опустив руку і відійшов від дівчини. Уляна обійшла боса та поспішила нагору сходами. А Макар розлючено влупив долонею по стіні та важко перевів подих, занурюючи пальці в своє коротке темне волосся. Не можна залишати Уляну в лапах мерзотника. Але чи хоче вона сама втекти від чоловіка?