Глава 12. Неприємний сюрприз

Зупинившись перед скляними дверима кафе, Уляна відчинила їх і зайшла всередину. Зала зі столиками була лише наполовину заповнена відвідувачами, тому очі легко відшукали Інну та Софію. Дівчата про щось розмовляли, переглядаючи меню. За сусіднім столиком поруч із ними сидів міцний світловолосий хлопець у джинсах і темному джемпері. Уляна впізнала Руслана, який віднедавна був особистим охоронцем і водієм Інни. Алекс старанно піклувався про безпеку своєї вагітної дружини, не залишаючи її без нагляду.

— Привіт, — Уляна підійшла до подруг, кивнувши Руслану на знак привітання.

— Улянка! — Інна з посмішкою підвелася з-за столу, поправила свою світло-коралову офісну сукню і чмокнула подругу в щоку. — Привіт!

— Круто, що ми знову збираємося разом на обід, — Софія теж піднялася зі свого стільця, обіймаючи Уляну. — Як у старі добрі часи.

— Угу, — Уляна стягнула пальто, залишаючись в темно-зеленій туніці та чорних легінсах і сіла за стіл. — Замовляємо, дівчатка?

Вони швидко обрали страви та передали замовлення офіціантці. Уляна раділа можливості пообідати з подругами. Інна та Софія були зовсім різними, але це не заважало дівчині любити їх обох. Обід минав весело і приємно, нагадавши Уляні часи, коли вона ще не була заміжня. Розмова крутилася навколо Інни та її весілля з Алексом, яке мало відбутися вже у другій половині листопада. У товаристві подруг час для Уляни минув майже непомітно. Офіціантка винесла дівчатам десерт. Скуштувавши шоколадне тістечко, Софія відкинула з плеча довге пасмо свого розпущеного темного волосся і запитала:

— А як твої вихідні, Улянко?

— Ми у Миронівку їздили, — промовила дівчина. — Лише вчора ввечері повернулися.

— Мабуть, Анька щаслива? — Інна підхопила чашку з чаєм. — Вихідні з бабусею та дідусем.

— І з Рудиком, — посміхнулася Уляна. — Знову хотіла його з собою забрати.

— Немає нічого поганого в тому, щоб дозволити дитині завести кошеня, — Софія доїла тістечко і поправила рукави свого теплого чорного гольфа, який гарно поєднувався з її блакитними джинсами.

— Сергій ненавидить котів, — тихо промовила Уляна.

— А я ненавиджу твого Сергія, — карі очі Софії спалахнули роздратуванням. — І що ти взагалі знайшла у ньому?

— Софі, не починай, — Уляна зітхнула. — А ви як вихідні провели, дівчата?

— Ой, Улянко! Ми ж тобі головне не розповіли, — Інна перевела хитрий погляд на Софію. — Ми з Алексом на цих вихідних познайомили Софію і Назара. А виявилось, що вони вже знайомі.

— Справді? — Уляна здивовано вигнула брову. — Звідки?

— Софі мовчить наче партизан, — світло-сірі очі Інни спалахнули веселими іскрами. — Не розповідає нічого.

— Бо немає чого розповідати, — спокійно відгукнулася Софія. — Ми з Назаром перетиналися один раз. Нічого особливого.

— А я впевнена, що ваше знайомство було дуже особливим, — усміхнулася Інна, поправляючи пальцями своє зібране у зачіску каштанове волосся. — Ох, Улянко! Бачила б ти цих двох. Між ними навіть повітря іскрило.

— То у Назара іскрило, — буркнула Софія, допиваючи чай.

— Додому нормально доїхала? — примружилась Інна. — Назар тобі цілих п’ятнадцять хвилин фори дав.

— Я не буду це обговорювати, — Софія трохи почервоніла, але на її губах з’явилася ледь помітна посмішка. — Котра там година? Блін, мені бігти треба!

— Тікаєш, Софі? — засміялася Уляна. — Хитрюга!

— Мені справді треба бігти. В редакції нарада через пів години, — Софія натягнула свою куртку і підхопила сумку. — Бувайте, дівчатка!

— Ох і Софі! — Інна з посмішкою провела її поглядом і знову розвернулася до Уляни. — А як тобі на роботі, Улянко? Нормально з Макаром працюється?

— Ми порозумілися, — Уляна мимоволі посміхнулася, згадавши боса.

— Це добре, — Інна стала серйозною. — А як у тебе з Сергієм?

— Ох, Інно. Складно все. У п’ятницю таке було…

Уляна коротко розповіла подрузі про свою вечерю з Макаром та про реакцію Сергія на її пізнє повернення додому. Проте не стала казати про дивних метеликів у животі, які щоразу прокидалися у присутності боса. А потім розповіла про розмову з Сергієм та його прохання дати йому останній шанс.

— Улянко, це вже на агресію схоже, — похмуро зауважила Інна, вислухавши її.

— Я злякалася, — тихо зізналася Уляна. — Але Сергій вибачився.

— Чоловік повинен бути захистом. А твій Сергій тебе вже залякувати починає. Чому ти так тримаєшся за ці стосунки?

— Цей останній шанс тільки заради Ані. Не хочу робити їй боляче.

— Але ти робиш боляче собі, — Інна протягнула руку, накриваючи долонею пальці подруги. — Ти ж вже не кохаєш Сергія, правда?

— Не кохаю. І це остання спроба. Якщо не вийде…, — Уляна зітхнула. — Мене лякає розлучення. Сергій може забрати Аньку через суд.

— Навіщо йому це робити? Його силою не вмовиш провести час з дитиною.

— У нас одного разу зайшла про це розмова після сварки. І Сергій пригрозив, що забере Аню. Я дуже боюся цього.