Глава 9. Вечір вдома

Серце вилітало з грудей, вибиваючи з легень рештки кисню, а Уляна не могла навіть поворухнутися. Чорні очі Сергія палали пекельним полум’ям гніву. Він всім тілом навалився на дружину, притискаючи її спиною до дверей. Уляні стало моторошно. Вона ніколи не брехала чоловіку. Але розуміла, що зараз просто не може сказати йому всю правду.

— Питаю ще раз, — прохрипів Сергій, сильніше стискаючи в кулаці довге волосся дружини. — Де ти була?

— Н-на роботі, — видихнула Уляна.

— На роботі кажеш? — очі Сергія остаточно перетворилися на темні омути люті. — Зі своїм Макаром? І що ж ви робили до ночі?

— Партнер переніс зустріч. Довелося затриматися.

— Не бреши мені, Уляно.

— Я не брешу, — дівчина насилу дихала, починаючи тремтіти. — Це дуже важливий партнер. Я мусила залишитися. Відпусти, мені боляче.

Сергій важко сопів, впиваючись поглядом в обличчя дружини. Проте все ж таки випустив її та відступив на два кроки. Уляна перевела подих, спираючись спиною на двері. Шкіра голови горіла пронизливим болем, від якого на очі наверталися сльози. Було страшно. Уляна вперше бачила чоловіка таким. 

— Свободу відчула? — процідив Сергій, стискаючи кулаки. — Забула, що маєш родину? Що вдома донька чекає? Вештаєшся бозна-де!

— Я думала, що ви з Анею поїхали, — голос тремтів, але Уляна все ж зустріла темний погляд чоловіка.

— А може ти мені вже роги наставляєш зі своїм босом, а? — у тоні Сергія з’явилася колюча загроза, він знову почав повільно наближатися до дружини.

— Я не зрадниця. А Макар лише бос.

— Якщо ще хоч раз так затримаєшся…, — Сергій різко підняв руку, грубо обхопивши пальцями підборіддя дівчини. — Не біси мене, Уляно! Пошкодуєш!

Серце вже калатало десь у животі, розганяючи венами крижаний холод. Уляна дивилася на чоловіка, не наважуючись навіть дихати. Невже це той самий Сергій, в якого вона колись до нестями закохалася? Куди поділися його почуття? І чи були вони взагалі? Уляні нестерпно захотілося втекти. Забрати Аню і піти від чоловіка, викресливши його зі свого життя. Але куди йти? І чи віддасть Сергій доньку?

— Нагодуй дитину, — Сергій розвернувся, крокуючи в коридор. — Вона з п’ятої вечора їсти просить.

— Ти не годував Аню?! — Уляна спалахнула обуренням, яке затьмарило навіть холодний страх.

— Це твій обов’язок! — гаркнув Сергій, різко розвертаючись до неї. — Я не нянька!

Уляна здригнулася від цього крику. Сергій нагородив дружину пекучим поглядом, швидко здолав коридор і зник у вітальні. Витримка закінчувалася, але Уляна проковтнула сльози, поспіхом стягнула пальто та взуття і рушила на кухню. Витягнувши з холодильника молоко, дівчина швидко налила його у сотейник і поставила на плиту. А потім дістала з полиці упаковку манної крупи і взялася до справи. На відміну від більшості дітей Аня любила манну кашу. Але їла її тільки тоді, коли вона була помірно рідкою і без грудочок.

Приготувавши кашу, Уляна налила її в широку тарілку і поклала на окреме блюдце два шматочки купленого вчора батона. А потім поставила тарілки на маленьку тацю, захопила ложку і рушила в дитячу. Сергій сидів у вітальні перед телевізором, потягуючи з пляшки пиво. Уляні було неприємно навіть дивитися на чоловіка. Відчинивши двері дитячої, вона зайшла до доньки. Аня вже встигла переодягнутися в рожеву піжамку і тепер сиділа на ліжку, граючись зі своєю улюбленою лялькою. Уляна причинила двері та посміхнулася дівчинці, обережно опускаючи тацю з тарілками на маленький столик під вікном.

— Манна кашка? — Аня злізла з ліжка та облизнулася, сідаючи за столик.

— Обережно, зайченя. Гаряча, — Уляна сіла на підлогу поруч з маленьким стільчиком доньки і накрила долонею її темноволосу голівку. — Голодна?

— Дуже, — Аня набрала в ложку щедру порцію каші і тепер старанно дула на неї. — Тато мене лано з садочка заблав. Ще до вечелі. Я плосила їсти, а він лозселдився.

— Накричав на тебе? — Уляна стала похмурою.

— Свалився. І наказав йти у кімнату, — Аня сумно зітхнула і на мить зустріла погляд матері. — На тебе теж свалився?

— Трохи. Не сподобалось тату, що я на роботі затрималась. Їж, вже охололо.

Нагодувавши Аню, Уляна розплела її косички та розчесала густе темне волосся доньки. Дівчинка активно розповідала про свій день у садочку. Уляна слухала, намагаючись сховати сумний настрій за посмішкою. Не хотілося показувати Ані свій внутрішній стан. Достатньо вже того, що вона бачить сварки між батьками.

О десятій Аня почала позіхати і попросила казку. Вклавши доньку в ліжко, Уляна увімкнула нічник і влаштувалася поруч з дівчинкою, починаючи сеанс читання. Аня любила слухати казки на ніч і часто засинала під них, згорнувшись клубочком під ковдрою. Прочитавши про мудрого півника та двох хитрих мишенят Крутя і Вертя, Уляна поглянула на доньку. Аня вже заплющила оченята, а її дихання стало глибоким і рівним. Відклавши книгу, Уляна поправила ковдру доньки та обережно торкнулася губами ніжної дитячої щічки.

— Мамо, — Аня раптом розплющила очі, сонно зустрівши її погляд. — Мені погано, коли ви з татом свалитесь. Не сваліться. Добле?

— Ми не будемо сваритися, — в горлі застряг важкий клубок, але Уляна проковтнула його і змусила себе посміхнутися дитині. — Добраніч, зайченя.