Глава 8. Вечеря з босом

Опинившись у порожній приймальні, Уляна поклала на стіл теку з документами і глянула на годинник. Чверть на восьму. Офіс давно спорожнів, Макар пішов провести Пахоменка, а Уляна вирішила збиратися додому. Вона почувалася втомленою, але не шкодувала про своє рішення затриматися на роботі. Та й до кого поспішати, якщо Сергій та Аня поїхали? Уляна раптом усвідомила, що вперше за багато місяців має абсолютно вільний вечір.

У коридорі почулися кроки і біля відчинених дверей приймальні з’явився Макар. Вдала зустріч помітно покращила його настрій, але разом з тим Уляна бачила у карих очах боса втому. Дівчина мовчки підійшла до вішалки і підхопила своє пальто. Проте мимоволі завмерла, коли відчула зовсім поруч приємний аромат чоловічих парфумів.

— Дозволь допоможу, — Макар зупинився позаду Уляни і теж протягнув руку до її пальта, накриваючи долонею дівочі пальчики.

— Ем… Дякую, — Уляна збентежилась і повільно забрала руку.

— Це я тобі дякую. Ти не зобов’язана була затримуватись.

— Мені було не важко. Пахоменко важливий партнер.

— Важливий, — Макар одягнув на дівчину пальто, затримавши руки на її плечах. — Мабуть, твої рідні вже тебе зачекалися?

— Вони поїхали за місто, — Уляна розуміла, що мусить відійти, але тіло не слухалося. — До моїх батьків. Ще вдень.

— Справді? — Макар продовжував тримати долоні на її плечах, залишаючись небезпечно близько. — Дивись, на вулиці дощ пішов.

— Дощ? — Уляна розгублено перевела погляд на темне вікно, помітивши на зовнішній поверхні прозорого скла дрібні краплі вологи.

— Дощ, — Макар нахилився вперед, торкаючись розпущеного волосся дівчини невагомим подихом. — Повечеряєш зі мною, Вогник?

— Н-навіщо? — ледь чутно прошелестіла Уляна.

— Сьогодні був емоційно важкий день. Хочу зробити вечір приємнішим. І провести його з тобою.

— Я не знаю…

— Лише вечеря, — Макар майже перейшов на шепіт. — Якщо я затримав тебе у п’ятницю, то дозволь хоч нагодувати. На знак подяки. 

Уляна розуміла, що краще відмовитись. Але серце протестувало. Було щось у цій миті… Незвичне, тендітне, казкове. Уляні не хотілося відпускати цей момент, сплетений з магії дотиків, пекучих мурах на шкірі та дивного хвилювання у грудях. Хотілося затриматися поруч з Макаром. Дозволити собі приємний вечір з гарним чоловіком, який незрозумілим чином зміг розбудити її чуттєвість.

— Гаразд, — прошепотіла Уляна, червоніючи від своєї сміливості.

Дощ був не сильним, але робив повітря холодним і вогким. Уляна та Макар разом вийшли на вулицю і рушили до парковки. Гіпермаркет на першому поверсі працював до десятої, тому навколо було досить багато машин. Зупинившись біля своєї чорної автівки, Макар відчинив передні пасажирські дверцята і допоміг Уляні сісти. А потім сів за кермо і завів двигун. 

Вечірнє місто купалося у мерехтливому сяйві ліхтарів, розбавленому дрібними краплями дощу. Макар впевнено вів автівку жвавими вулицями. Уляна не питала куди вони їдуть. Після напруженого дня хотілося просто помовчати. Загубитися у цьому великому місті разом з Макаром. Хвилин через двадцять вони зупинилися біля ресторану. Макар заглушив двигун, вийшов на вулицю і відчинив дверцята поруч з Уляною, протягнувши їй руку. Дівчина збентежилась, але вклала пальці в його теплу долоню, покидаючи салон.

Адміністраторка знайшла для Уляни та Макара вільний столик у затишному куточку. Зала купалася у м’якому світлі та мерехтінні маленьких світильників, що стояли на столиках. Уляні сподобалась атмосфера ресторану. Сергій ніколи не водив дружину в такі місця. Позбувшись верхнього одягу, Макар залишився в темних штанах і блакитній сорочці. А потім допоміг Уляні зняти пальто і посадив її за столик. Дівчина відкрила меню, яке залишила адміністраторка і мало не ахнула. Ресторан виявився непристойно дорогим.

— Щось порадити? — спокійно поцікавився Макар, вивчаючи список страв.

— Ем… Ні, — Уляна закрила меню. — Я буду овочевий салат.

— Вечеряти салатом? — Макар хмикнув. — Риба чи м’ясо?

— Я буду лише салат.

Макар кілька секунд мовчки дивився на дівчину. А потім підняв руку і покликав офіціантку. Уляна почула п’ять позицій, десерт і назву вина. Офіціантка пішла. Проте вже за хвилину повернулася з пляшкою, відкрила її та наповнила келих Уляни бордовим напоєм. Макар від вина відмовився, але підхопив склянку з водою і торкнувся нею келиха дівчини. Офіціантка зникла. Уляна скуштувала вино, яке розбіглося по тілу приємним теплом і перевела очі на маленький світильник, що мерехтів на столику. Вона всім тілом відчувала на собі погляд Макара і бентежилася від цього. Атмосфера навколо здавалася занадто романтичною. Мабуть, заміжня жінка не повинна вечеряти ось так з босом.

— Сердишся, Вогник?

— Що? — Уляна відволіклася від думок, зустрівши м’який погляд карих очей.

— Вибач мою поведінку, — Макар тихо зітхнув. — Катя вміє псувати настрій. Мабуть, Олена вже тобі розповіла про неї?

— Трохи, — Уляна зробила ще один ковток вина. — Ти довго був у шлюбі?

— Майже рік. Катя з забезпеченої родини. Вона звикла до красивого життя. Мені здавалося, що я даю їй все. Але Каті постійно було мало. І зрештою вона попросила розлучення та сказала, що я її не вартий.