Глава 7. Гостя

Минуло три тижні

Вимивши свою чашку, Уляна закрила воду, взяла рушник і витерла мокрі руки. А потім поправила рукави своєї приталеної кремової сукні з прямою спідницею до колін і кинула погляд на годинник, що висів на стіні кухні. За три тижні роботи у Макара Уляна навчилася організовувати свій час і все встигала. Відчуття були дуже класними. Уляна лише зараз зрозуміла наскільки сильно їй бракувало життя поза побутом. У коридорі почулися кроки і на кухню зайшов Сергій.

— Я відпросився після обіду, — промовив він, застібаючи ґудзики на рукавах своєї світлої сорочки. — Поїдемо до твоїх батьків сьогодні.

— Хм, — Уляна зупинилася біля плити, схрестивши руки на грудях. — Позавчора ми домовлялися, що поїдемо у суботу зранку.

— А тепер поїдемо у п’ятницю. Переночуємо у твоїх батьків. У чому проблема?

— У тому, що я не можу так швидко міняти плани, Сергію.

— Та що там міняти? Тобі треба просто відпроситися з роботи. І все.

— У Макара сьогодні важлива зустріч о п’ятій. Я мушу бути з ним. 

— Оу, знову Макар! — чорні очі Сергія блиснули неприхованим роздратуванням. — Твій бос для тебе вже важливіший за родину?

— Не кажи дурниць! Просто треба було раніше сказати мені про зміну планів.

— Я вже відпросився, — похмуре обличчя Сергія стало рішучим. — Не хочу їхати ввечері по темряві або рано вставати завтра зранку. До твоїх батьків годину пертися! Ми їдемо сьогодні після обіду. 

— Добре. Забереш Аню з садочка і можете їхати після обіду. А я приїду завтра зранку. Автобусом.

Уляна обійшла чоловіка і рушила у дитячу. Аня вже була зібрана і стояла біля застеленого ліжка, старанно розчісуючи своє темне волосся гребінцем. За ці три тижні вона навчилася збиратися в садочок швидко, щоб не затримувати маму. Присівши навпочіпки, Уляна поправила теплий сірий светр дівчинки і трохи підтягнула вгору пояс її штанців. А потім посадила доньку на ліжко і взялася робити їй зачіску. Вправні пальці швидко заплели довге темне волосся Ані у дві косички. Відклавши гребінець, Уляна рушила в передпокій разом з донькою.

— Ми їдемо сьогодні, — у передпокої з’явився похмурий Сергій. — Я хочу, щоб ти відпросилася з роботи.

— Я не можу відпроситися, — Уляна взула чобітки, швидко натягнула на Аню курточку та шапку і підхопила з вішалки своє темне пальто. — Тому приїду завтра зранку автобусом.

— Раніше ти не сперечалася, — процідив Сергій. — Нахабнієш?

— Набридло щоразу підлаштовуватися під тебе. У мене теж є плани. І їх потрібно враховувати. Зрозумій нарешті, — одягнувши пальто, Уляна підхопила сумку, кинула швидкий погляд на чоловіка і відчинила двері. — Гарного дня.

Кінець жовтня приніс у місто холодну і суху погоду. Ранкове небо було вкрите білими хмаринками, які здавалися пухнастими шматочками вати на чистій блакиті. Сонце щедро поливало вулиці яскравими променями, але вже не могло прогріти прозоре повітря і воно наповнювало легені прохолодною свіжістю при кожному вдиху. Уляна швидко завела Аню в садочок і вирушила на роботу.

Три тижні в офісі Макара минули цікаво та насичено. Уляна встановила гарні взаємини з іншими співробітниками і тільки з Оленою нормального спілкування чомусь не виходило. Стосунки з Макаром залишалися суто робочими. Тепер він поводився зі своєю помічницею дуже стримано, хоч і не скупився на похвалу за гарно виконану роботу. Уляна часто ловила себе на тому, що згадує обійми боса. Хотілося відчути їх знову. Упіймати теплий погляд Макара і збентежитися від нього. Дівчина проганяла ці бажання, але вони вперто поверталися.

Після активної першої половини дня Уляна пообідала в офісі у товаристві дівчат з бухгалтерії. Повернувшись у приймальню, вона сіла за свій стіл. Олена ще не повернулася з обіду і Уляна раділа можливості трохи відпочити від присутності секретарки. Двері приймальні відчинилися, впускаючи Макара. Він розмовляв з кимось телефоном і виглядав дуже серйозним. Уляна поспіхом відвела очі від боса, щоб не привертати до себе уваги. А Макар відчинив двері кабінету і зник за ними. Стрілки годинника повільно наближалися до другої. Уляна підхопила свій телефон і набрала номер чоловіка. Сергій відповів швидко. За характерним шумом у динаміку було зрозуміло, що він їде у машині.

— Привіт, — спокійно промовила до нього Уляна. — Вже поїхав з офісу?

— Так. А ти відпросилася з роботи?

— Я ж сказала, що не можу відпроситися сьогодні.

— Тоді на біса телефонуєш? — у голосі Сергія почулося роздратування.

— У садочку зараз тиха година. Було б краще, якби ти забрав Аню на початку четвертої, коли діти прокинуться.

— Я не збираюся чекати ще годину, Уляно! Заберу коли мені буде зручно.

У динаміку почулися короткі гудки. Уляна опустила телефон на стіл і втомлено зітхнула. Звичка Сергія ігнорувати її прохання добряче дратувала. А тепер здавалося, що він навмисно робить все навпаки. Двері приймальні знову відчинилися і на порозі з’явилася жінка років тридцяти. Її розстебнуте кремове пальто відкривало погляду білу блузку та блакитні джинси. Гостя була досить високою і витончено вродливою. Уляна відмітила струнку фігуру, довге біляве волосся та виразні сині очі. Але погляд незнайомки чомусь з першої секунди здався холодним і неприязним.