Глава 6. Встановити межі

Відчинивши двері приймальні, Уляна привіталася з Оленою, яка вже сиділа за своїм столом. Сьогодні секретарка була одягнена на диво стримано, змінивши сукню з відвертим декольте на світлу блузку та темні штани. Олена відповіла на привітання легким кивком голови та перевела очі на монітор свого комп’ютера. Повісивши пальто, Уляна залишилася в темно-синіх легінсах та блакитній в’язаній туніці. В офісі не було суворого дрес-коду і це тішило.

— Макар вже тут? — Уляна запитала це, намагаючись надати своєму тону максимально байдужого забарвлення, але серце стискалося від хвилювання.

— Ще ні, — Олена кинула на дівчину холодний погляд. — А що?

— Хотіла нагадати йому графік на сьогодні.

Уляна сіла за стіл та увімкнула комп’ютер. Вона майже не спала цієї ночі. А коли заплющувала очі, то згадувала вчорашній епізод у кабінеті боса. Глибокі карі очі Макара, його лагідні обійми та м’який голос, дотики теплих чоловічих рук. Уляна не могла позбутися цих спогадів. І розуміла, що з ними треба розібратися.

— Доброго ранку, — двері приймальні відчинилися, впускаючи Макара.

— Макаре Олеговичу, — Олена одразу розквітла посмішкою, яка здавалася аж занадто солодкою. — Доброго ранку! Кави?

— Ні, дякую, — Макар підійшов до дверей кабінету і витягнув з кишені свого темно-коричневого пальта ключі.

— Макаре… Олеговичу, — голос смикнувся від хвилювання, але Уляна впевнено дивилася на боса. — Я хотіла… нагадати вам графік на сьогодні.

— Добре, — Макар ігнорував її погляд, зосередивши всю увагу на дверному замку. — П’ять хвилин, Вогник. Чекатиму в кабінеті.

Відчинивши двері, Макар зник за ними. Уляна перевела подих, зчепивши пальці рук під столом. П’ять хвилин для того, щоб набратися сміливості на розмову. Чи вистачить цього часу? Уляна помітила, що сьогодні Макар виглядав похмурим і серйозним. Можливо, у нього поганий настрій? Але треба поговорити про вчорашнє. Окреслити межі і не порушувати їх.

— Бачу обручку на пальці носиш, — озвалася за своїм столом Олена. — Заміжня?

— Так, — Уляна відкрила шухлядку свого столу і витягнула блокнот з розписаним по днях та годинах робочим графіком Макара. — А що?

— Нічого. Чоловік не ревнує, що у тебе такий молодий і гарний бос?

— Я порядна жінка, Олено. У мого чоловіка немає причин ревнувати.

Секретарка хмикнула, але нічого не відповіла. Уляна почекала п’ять хвилин і рушила в кабінет боса. Коліна тремтіли, але дівчина рішуче наказала собі приборкати емоції. Постукавши у двері, Уляна відчинила їх і зайшла всередину.

— Макаре Олеговичу, можна?

— Заходь, Вогник, — Макар стояв біля свого столу, переглядаючи щось на екрані телефону. — Ну що там у мене на сьогодні?

— Об одинадцятій у вас зустріч з…

— У «вас»? — Макар відволікся від телефону, різко піднявши на неї очі.

— Вибач, — Уляна розгубилася. — Якось… вирвалося.

— А я вже подумав, що ти хочеш спілкуватися на «ви»? — усміхнувся Макар. — Як твоя нога, Вогник?

— Все гаразд, дякую.

— Мабуть, синець є? Не болить?

— Ні, — Уляна зробила глибокий вдих. — Я… хотіла поговорити. Про те, що сталося вчора.

— А щось сталося?

— Ну… Так, — Уляна остаточно розгубилася під його серйозним поглядом, у якому не було жодного сліду вчорашнього тепла. — Ця халепа з теками…

— Якщо твоя нога в порядку, то я не бачу причин повертатися до цього епізоду, — Макар відклав телефон і засунув руки в кишені своїх темних джинсів, які гарно поєднувалися з сірим джемпером. — Ти іншої думки?

— Т-так. Вчора ми…, — Уляні остаточно перехопило подих від хвилювання і вона почала затинатися. — Це було… неправильно.

— Що неправильного? — карі очі Макара дивилися спокійно та холодно. — Ти впустила собі на ногу важкі теки. Я надав тобі першу допомогу. І переконався, що моя особиста помічниця не травмувалася.

— Так, але…, — Уляна почервоніла — Коли ми… обіймалися. Я подумала…

— Що я фліртую з тобою? — обличчя Макара стало суворим.

Уляна мовчки дивилася на боса, почуваючись повною дурепою. Вона вже шкодувала про те, що завела цю розмову. Макар не надав значення тому, що сталося вчора. Так й що сталося? Легкі обійми на кілька секунд? Уляні стало соромно і вона опустила очі. Як можна було так накрутити себе?

— Давай з’ясуємо дещо, — спокійно продовжив Макар, спостерігаючи за нею. — Я не заводжу службових романів. І ніколи не матиму нічого із заміжньою жінкою. Це зрозуміло?

— Так, — Уляна змусила себе підняти очі на його похмуре обличчя. — І я рада це чути. Бо вчора мені здалося, що…

— Тобі здалося. Тему закрито, — Макар сів за стіл і холодно вказав дівчині на стілець. — Сідай. Хочу нарешті почути, що у мене заплановано на сьогодні.

Вислухавши план на поточний день, Макар дав Уляні кілька робочих доручень і відпустив її працювати. Повернувшись у приймальню, дівчина сіла за свій стіл. Серце огорнув дивний сум, якому не було пояснення. Слова Макара мусили б заспокоїти. Уляна теж не збиралася заводити службових романів чи зраджувати Сергію. Але з іншого боку… Було образливо, що вчорашня чуттєва мить у кабінеті зовсім нічого не означала для Макара.