Глава 4. Метелики

Застебнувши маленьку блискавку на задній частині приталеної вишневої сукні, Уляна поправила своє розпущене темно-руде волосся і ще раз поглянула у дзеркало. Домогосподарки не носять офісне вбрання. Але Уляна дуже подобалась собі у такому образі і раділа можливості повернутися на роботу.

— Вау, мамо! — пролунало позаду зачароване зітхання Ані. — Яка ти класуня!

— Дякую, Анюто, — Уляна розвернулася до доньки і враз перестала посміхатися. — Ох, лихо! Ти чому не розчесалася досі?

— Не виходить. Плутається все, — Аня протягнула матері гребінець.

— Анько, я ж на роботу спізнюся, — Уляна кинула погляд на свій наручний годинник і посадила дівчинку на застелене ліжко, починаючи розчісувати її темне волосся. — Давай швидко. Сьогодні будуть звичайні хвостики, гаразд?

— Добле, мамо.

У коридорі почулися кроки і на порозі спальні з’явився Сергій в темних штанах і світлій сорочці. Зупинившись біля дверей, він прискіпливо пройшовся поглядом по фігурі дружини і затримав очі на широкій спідниці сукні, яка закінчувалася трохи вище колін. Уляні чомусь стало незатишно під цим поглядом.

— Ти працювати йдеш чи мужиків спокушати? — зневажливо запитав Сергій.

— Це звичайна офісна сукня, — спокійно заперечила Уляна, вправно збираючи волосся Ані у два хвостики.

— О так! Ти ж у нас тепер офісна працівниця, — хмикнув Сергій. — І як тебе взагалі взяли на роботу з маленькою дитиною?

— Аня вже не настільки маленька, — Уляна не стала казати чоловіку, що влаштувалася на роботу до друга Алекса і не збиралася ділитися цією інформацією. — Вона у садочок ходить.

— Угу, ходить! Всю минулу зиму вдома була, бо хворіла.

— То був перший рік. У всіх дітей так. Тому я й не виходила на роботу. Цього року буде легше, — зав’язавши доньці хвостики, Уляна допомогла їй злізти з ліжка. — Анютко, біжи взувайся.

Дівчинка кивнула і зникла у коридорі. Сергій провів її поглядом і знову перемкнув увагу на дружину, перегородивши вихід зі спальні. Уляні не хотілося псувати собі настрій з самого ранку. Але здавалося, що Сергій не вгамується.

— Пропусти, — спокійно промовила Уляна, зупинившись навпроти чоловіка.

— А якщо Анька часто хворіти буде? — блиснув очима Сергій. — Що робитимеш?

— Моя мама завжди готова посидіти з Анею.

— А хто повезе Аню до твоєї мами? Туди годину їхати. Я не збираюся.

— А я й не прошу, — знизала плечима Уляна, стійко витримуючи колючий погляд чоловіка. — Попрошу Софію чи Інну, вони не відмовлять. Дай пройти, я на роботу поспішаю.

— Угу, — процідив Сергій, відступивши убік. — Побачимо, чи надовго ця робота.

Уляна проігнорувала цю репліку, крокуючи в передпокій. Аня вже взулася і терпляче чекала біля дверей. Уляна швидко натягнула високі чорні чобітки на підборах, накинула на себе темне пальто і нахилилася до доньки, підхопивши з вішалки її фіолетову курточку. Розум не міг зрозуміти реакцію Сергія. Але Уляна підозрювала, що чоловік просто звик тримати її вдома і хотів робити це надалі.

Жовтневий ранок зустрів холодною свіжістю, але небо очистилося від хмар і обіцяло гарну сонячну погоду. Уляна швидко завела Аню до садочка, який знаходився неподалік і рушила до метро. Поруч з гіпермаркетом Макара була станція метрополітену, але сам магазин розташовувався на пристойній відстані від дому. Проте Уляна раділа вже тому, що взагалі змогла отримати цю роботу. Цікаво, яким буде перший день?

Витерпівши ранкову штовханину в переповненому метро, Уляна знову вийшла на вулицю. До гіпермаркету Макара треба було йти хвилин десять, але часу ще залишалося вдосталь. Дівчина витягнула з сумки телефон і набрала номер Інни. Хотілося ще раз подякувати за допомогу з працевлаштуванням. Інна відповіла на дзвінок майже одразу. Уляна розповіла подрузі про свою першу зустріч з Макаром, впевнено крокуючи вперед жвавою вулицею.

— Божечко! Оце знайомство боса та підлеглої! — м’який голос Інни у динаміку переривався сміхом. — Вогонь! Ти Софії ще не розповідала? 

— Тобі смішно, а мені соромно, — буркнула Уляна. — У Макара весь капот в тих битих яйцях був.

— Це йому покарання за неуважність. Спрацюєтесь, от побачиш! Ти тільки той… Яєць на роботу не бери, — Інна знову тихо засміялася.

— Дуже смішно!

— Не переживай так. Макар має почуття гумору.

— Не впевнена, — зітхнула Уляна. — Він таким суворим здається.

— Лише на перший погляд. Макар хороший. Удачі тобі в перший робочий день. 

Завершивши розмову з подругою, Уляна дійшла до гіпермаркету і зайшла всередину через службовий вхід. Здолавши знайомий маршрут на другий поверх, дівчина відчинила двері приймальні керівника. Олена вже сиділа за своїм столом, розбираючи папери. Пряма синя сукня секретарки мала досить спокусливе декольте, яке навряд було доречним для офісу. Олена нагородила Уляну крижаним поглядом і мовчки загорнула за вухо пасмо свого короткого темно-каштанового волосся, підстриженого під каре.

— Доброго ранку, — Уляна кивнула секретарці і рушила за свій стіл, на якому вже стояв монітор комп’ютера та звичне офісне приладдя.