Глава 3. Вогник

Минувши скляні двері на вході до гіпермаркету, Макар рушив вперед торговою залою, на ходу вітаючись зі співробітниками магазину. Можна було скористатися службовим входом, який вів безпосередньо в офіс. Але хотілося пройтися торговою залою і поглянути, що тут коїться. Макар любив свій бізнес наче дитину. І старанно працював над тим, щоб розвиватися далі. Крокуючи торговою залою, він із задоволенням помічав між рядами стелажів покупців. Це потішило. Якщо у гіпермаркеті є люди навіть у понеділок зранку, то це вже свідчить про певний успіх бізнесу.

Здолавши величезну торгову залу, Макар підійшов до маленьких дверей, які знаходилися за кімнатою охорони. І опинився на сірих сходах, що вели на другий поверх. Макар швидко піднявся нагору, на ходу розстібаючи ґудзики свого короткого темно-коричневого пальта та опинився у просторому коридорі. По обидва його боки розташовувалися кабінети. Макар впевнено рушив вперед, повернув праворуч, відчинив чорні двері з табличкою «Приймальня директора» і зайшов у простору світлу кімнату. Тут стояла компактна чорна канапа, кілька стелажів, тумбочка з кавоваркою і два офісні столи. Один з них був порожнім, а за іншим сиділа симпатична дівчина років двадцяти п’яти в чорних штанах і рожевій блузці.

— Макаре Олеговичу, доброго ранку, — секретарка розплилася в солодкій посмішці, поправивши пальчиками своє коротке світло-каштанове волосся.

— Доброго ранку, Олено, — Макар кивнув дівчині, підійшов до зачинених дверей свого кабінету і витягнув з кишені ключі.

— Зробити вам кави?

— Ні, дякую, — впоравшись із замком, Макар відчинив двері та озирнувся. — О дев’ятій прийде дівчина. Одразу запрошуйте її у мій кабінет.

— Дівчина? — посмішка на обличчі Олени одразу стала натягнутою.

— Так. Я знайшов собі особисту помічницю.

— Макаре Олеговичу, — промуркотіла Олена. — Ну навіщо вам ще хтось, коли є я?

— Олено, ви моя секретарка. Приймаєте дзвінки, зустрічаєте гостей, робите мені каву. У особистої помічниці функції зовсім інші.

Сіро-блакитні очі Олени блиснули помітним невдоволенням. Залишивши секретарку у приймальні, Макар зайшов у свій кабінет і зачинив двері. Позбувшись пальта, він повісив його на вішалку, залишаючись у чорних джинсах і блакитній сорочці спортивного крою. А потім підійшов до вікна кабінету, яке виходило на центральний вхід гіпермаркету і поглянув на величезну парковку. Зараз вона була майже порожньою, бо робочий день лише розпочався. Макар свідомо облаштував офіс на другому поверсі найбільшого гіпермаркету своєї мережі. Було приємно робити перерви в роботі, підходити до вікна і дивитися на покупців, які поспішають в магазин. Бізнес розвивався і це тішило. Нещодавно Макар почав думати над тим, щоб найняти особисту помічницю і сказав про цей намір своєму другу та діловому партнеру Алексу. А той запропонував на цю посаду Уляну. Макар не був знайомий з дівчиною. Але знав, що вона близька подруга Інни — молодої дружини Алекса.

Макар відійшов від вікна, сів за свій стіл і увімкнув комп’ютер. Відкривши робочу пошту, він побачив непрочитаний лист з темою «Анкета». У рядку з адресою відправника світився напис VognikU. Макар відкрив лист і роздрукував анкету. Але прочитати її не встиг, бо у двері постукали. А потім вони відчинилися і на порозі кабінету з’явився Алекс в розстебнутому темному пальті, під яким ховався класичний діловий костюм.

— Привіт, — Алекс зупинився біля дверей, притримуючи їх рукою. — Можна?

— Привіт, — Макар підвівся з-за столу і рушив назустріч другу. — Заходь.

— Уляно, — Алекс озирнувся назад. — Ходімо.

Макар зацікавлено перевів погляд за його спину… І завмер на місці, побачивши свою вчорашню рудоволосу халепу. У голові навіть промайнув сумнів, що це вона. Проте Макар впізнав тендітне дівоче обличчя, виразні сірі очі та волосся незвичного темно-рудого кольору. І навіть коротка чорна куртка була та ж сама. Уляна зайшла у кабінет, зустріла погляд Макара… І різко завмерла біля Алекса, який вже зачиняв двері зсередини. Тендітне дівоче обличчя стало розгубленим і трохи переляканим. А Макар яскраво згадав ухмилки працівників автомийки, які вчора відмивали капот його машини від битих яєць. Невже ця рудоволоса халепа і є та сама подруга Інни? Здивування перемішалося з роздратуванням у гримучий коктейль, надаючи обличчю Макара суворого виразу.

— Д-доброго ран-нку, — Уляна опустила очі і густо почервоніла.

— Знайомся, друже! Це Уляна, — Алекс перевів погляд на збентежену дівчину. — Уляно, а це мій друг Макар. Твій новий бос.

— Доброго ранку, Уляно, — хмикнув Макар, вивчаючи її прискіпливим поглядом. — Ти без яєць сьогодні?

— Яких… яєць? — здивовано вигнув брову Алекс.

— Ем… Я краще піду, — Уляна кинула швидкий погляд на Макара і почала повільно задкувати до дверей.

— Куди підеш? — Алекс став похмурим і підійшов до дівчини, огортаючи її рукою за плечі. — Уляно, ти чого?

— Мабуть, я не підійду… на цю посаду, — Уляна знову зиркнула на Макара.

— А я думаю, що підійдеш ідеально, — Алекс теж перевів погляд на друга. — Ти чого чорніший за грозову хмару? Не лякай дівчину.

— Не схоже, що вона з лякливих, — буркнув Макар.

— Вже дев’ята, мені їхати треба, — Алекс кинув погляд на свій наручний годинник і підійшов до дверей. — Знайомтесь. А я побіг.