Знявши зі сковорідки рум’яний млинець, Уляна поклала його на охайну стопочку інших млинців. А потім вилила на сковорідку залишки тіста і підійшла до вікна кухні. Осінній ранок огорнув сусідні багатоповерхівки вологим сірим туманом. Уляна тихо зітхнула. На календарі вже перше жовтня і настрій цілком відповідає погоді. Як же далеко до весни та тепла. Повернувшись до сковорідки, Уляна зняла з неї останній млинець, вимкнула плиту і голосно покликала:
— Сніданок готовий.
У коридорі почулося тупотіння маленьких ніжок і на затишну кухню зі світло-блакитними меблями прибігла трирічна дівчинка у рожевій піжамі. Темне волосся дівчинки досі було трохи розпатлане після сну, а її чорні очі зацікавлено зупинилися на тарілці з млинцями, яку Уляна вже поставила на стіл.
— Млинці! — дівчинка облизнулася, забираючись на стілець.
— Аню, ти чому не переодягнулася? — Уляна мимоволі посміхнулася.
— Я пелевдягнуся після сніданку, мамо. Сьогодні ж неділя. Не тлеба в садочок.
У коридорі знову почулися кроки і на кухню зайшов широкоплечий чоловік у сірих спортивних штанах і блакитній футболці. Провівши долонею по своєму короткому темному волоссю, він сів за стіл.
— Пливіт, тату! — посміхнулася йому Аня.
— Млинці? — чоловік проігнорував дитину і перевів погляд на Уляну, яка розставляла на столі тарілки. — А кава буде?
— Зараз зроблю, — Уляна взяла з полиці три чашки. — Анютко, тобі чай?
— Так, мамо, — дівчинка поклала собі на тарілку рум’яний млинець, вправно згорнула його трубочкою і надкусила. — Ммм, смакота. А сметанка є?
— Сергію, витягни сметану з холодильника, — звернулася Уляна до чоловіка.
— А сама не можеш? Мені стіл обходити треба, — Сергій витягнув телефон і розблокував його, перевівши погляд на екран. — І взагалі… Треба було одразу сметану на стіл ставити.
Глибоко у грудях сколихнулася колюча образа, але Уляна промовчала. Колись Сергій був зовсім іншим і ставився до неї з трепетною ніжністю. Перший і єдиний чоловік. Уляна закохалася в нього до втрати розуму. Віддала серце і всю себе. Спочатку ці стосунки нагадували казку, а потім… Непланова вагітність, швидке весілля, сімейне життя та народження донечки. Уляна вважала Аню найціннішим подарунком долі. І старанно майструвала своє затишне гніздечко навколо доньки та чоловіка, перетворившись на справжню берегиню сімейного вогнища. А Сергій ставав все більш авторитарним у стосунках. І тепер Уляна не могла зрозуміти куди подівся той чоловік, в якого вона колись закохалася.
Дівчина поставила на стіл чашки з кавою та чашечку з чаєм для Ані. А потім витягнула з холодильника стаканчик зі сметаною і сіла поруч з донькою. Сергій зосереджено гортав пальцем стрічку новин у телефоні, не звертаючи жодної уваги на дружину. Уляні страшенно захотілося хоч на мить повернутися в щасливе минуле. Знову відчути на собі закоханий погляд чоловіка. Теплий, трепетний і до мурашок приємний.
— Може відкладеш телефон і з нами поспілкуєшся? — тихо запитала вона.
— Про що? — Сергій хмикнув, але його чорні очі все ж ковзнули на обличчя дружини. — Будеш розповідати як млинці смажила?
— Ні, — репліка зачепила, але Уляна не подала виду. — У Аньки в садочку вже потроху до новорічних свят готуються. Дівчатка будуть казковими принцесами.
— Якими ще принцесами?
— Казковими, татку! — втрутилась Аня. — От я хочу сукню Ельзи. Купиш?
— Ельзи? — Сергій знову перевів погляд на Уляну. — Скільки?
— Десь тисяча, — тихо відгукнулася дівчина. — Сукня дійсно гарна.
— Тисяча гривень?! За сукню, яку одягнути один раз?! — Сергій фиркнув. — Я не для того працюю, щоб на таку дурню гроші витрачати!
— Сергію! — Уляна підвищила голос. — Слідкуй за словами перед дитиною.
— Нехай слухає. Буде знати, що я гроші не друкую! — Сергій перевів погляд на Аню, яка перестала посміхатися і закусила губу. — Ніякої Ельзи! У тебе купа інших суконь є!
Чорні очі Ані вмить наповнилися сльозами. Дівчинка схлипнула, злізла зі стільця та побігла у свою кімнату. Уляна закипіла гнівом, злітаючи на ноги. Вона могла стерпіти особисту образу, але коли Сергій ось так ставився до власної доньки…
— Навіщо ти так? — різко запитала Уляна, пропалюючи чоловіка гнівним поглядом. — Анька рідко щось таке просить.
— То купи сама ту сукню, — Сергій з викликом поглянув на дружину. — Оу, забув! Ти ж у нас безробітна! Домогосподарка. А я сам вас з Анькою тягну.
— Скоро це зміниться. Я вже почала пошук роботи.
— Оце новина! Але поки в цій родині заробляю лише я, треба економити.
— На контрацепції ти колись теж зекономив. А якби купив якісні презервати…
— Така твоя подяка?! — Сергій з тріском відсунув стілець і злетів на ноги, стискаючи кулаки. — Я ж міг кинути тебе вагітною.
— Я не змушувала тебе зі мною одружуватись! — випалила Уляна.
— Але не відмовила, коли я запропонував!
— Бо я кохала тебе! І думала, що ти теж…
#318 в Жіночий роман
#1064 в Любовні романи
#505 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 07.04.2024