Глава 2

Пані Невіс завзято била торішні горіхи і луску скидала в старе металеве відро. Її огрядна рука рухалась швидко і впевнено, як ніби вона змагалась з кимось на швидкість. Цю жінку ви  ніколи б не побачили без роботи.

Її висока і широка постать повсякчас майоріла на городі чи в саду, як тільки починало світати. Ближче до дев’ятої години ранку завзята жінка бігла на ринок торгувати своїми овочами. У неї був справжній дар до торгів, і рідко коли якийсь товар залишався у неї в кошику, коли вона йшла додому.

 А потім, вторгувавши навіть два жалюгідних п’ятака, жінка пробігалась очима по ринку і шукала свою жертву. Зривати ціну було улюбленим заняттям завзятої пані Невіс.

Вона підходила до м’ясника, і майже вибивала в нього хороші шматки свинини та баранини за безцінь. Хитріші жінки, бачачи її незломну постать ховали кращі шматки сиру, булочки, та все найдорожче під прилавок.

Пані Невіс ніколи не поверталась додому з пустими руками, а далі її день був повний готування, догляду до свійськими тваринами та безмірного контролю над заняттями її доньок. Після обіду вони всі троє виходили на город, і повертались лише коли сонце починало заходити. Город пані Невіс був найкращим, найплодючішим і найбільш доглянутим у всьому місті, саме завдяки її старанням.

Лише пізно ввечері, коли вже було майже повністю темно, жінка дозволяла своїм двом донькам займатись своїми справами. Хоча старша, Ронна, будучи дещо хитрішою, часто знаходила можливості вислизнути з дому ще в обід, і повернутись перед сном. Звісно, розуміючи що за це їй перепаде немало від маман.

Цього вечора пані Невіс, б’ючи горіхи, невдоволено бурмотіла собі під ніс. «Скільки ото вже можна того дощу. Вчора був, позавчора був, і сьогодні. Три дні я вже на город ступити не можу! А завтра  ще болото буде! Недай боги ще полуниця почне гнити від зайвої вогкості. Ой люди, а скільки нового бур’яну зійде!» - бідкалась вона сама до себе.

Її молодша донька, Тая, сиділа тихенько, притулившись головою до великого вікна і читаючи товстий том у коричневій палітурці зі шкіри. Їй подобалась барабанна мелодія дощу, а ще більше подобалось, що сьогодні вона цілий день могла відпочивати. Ніщо не радувало її так сильно в житті, як затяжний дощ, що заважає піти на город.

Дівчина знаходилась у вітальні, що також служила їдальнею. Це була улюблена кімната Таї, адже тут було найбільше меблів, що збереглись ще від її заможніших предків. Це була єдина кімната, яку ні батько, ні мати не сміли змінити, бо саме тут вони приймали, хоч і вкрай рідко, але поважних гостей. Дорогі меблі з магнолії та дуба, що стояли в інших кімнатах, вже давно пішли на продаж щоб прокормити сім’ю у важкі часи.

Кімната мала прямокутну форму і стеля була дуже високо. Одну стіну одне за одним пронизували величезні вікна, від стелі майже до землі. Вікна зверху ставали овальними, а також мали тоненькі позолочені перемички. Під ногами лежав м’який барвистий килим зі сходу, а посеред кімнати стояв розкішний різьблений стіл із темного дуба, з набором з дванадцяти схожих стільців з м’якими спинками.  

Біля однієї стіни стояв диван із ніжно-блакитної такнини та з золотим візерунком, що дещо побляк з роками. Також тут були два схожих крісла та журнальний столик з вишканими різьбленими ніжками у вигляді виноградних лоз. Стіну напроти столу прикрашала велика картина в позолоченій рамці. Це був сільський пейзаж заходу сонця в полі, намальований олійними фабами, і дещо пожовкший з часом. Вся кімната була витримана в благородних блакитних та золотих відтінках, подекуди з вкрапленнями дорогого дерева. Проте, ця кімната майже завжди пустувала.

Сім’я Невісів їли на кухні, як селяни. На відміну від друзів батька – заможніх аристократів, вони не могли собі дозволити отопити таку велику кімнату взимку, та і на кухні всі добре влазили.

Проте, Таї не забороняли сюди ходити, і в тепліші сезони, вона проводила тут увесь свій вільний час. Їй подобалось сидіти на сірому простенькому пледі у ніші вікна, і читати книги, що батько приносив з бібліотеки. Проте, спокійно дочитати главу їй не судилося, адже в кімнату забігла запихана Ронна.

- Тая, Тая, Тая! – радісно визкнула вона. Трохи заспокоївшись, вона понизила голос і запитала: - як ти думаєш, що в мене є?

- Я навіть не уявляю. – Дещо роздратовано кинула Тая, нехотя відірвавши очі від книги.

Не в силі більше тримати інтригу, Ронна витягнула праву руку з-за спини, і очі Таї розширились, коли в руці сестри вона побачила неймовірної краси діамантове кольє. На хвилину дівчина просто вклякла, і в її очах було безліч запитань. Потім вона підвелась із свого улюблено куточка і підійшла до Ронни. Обережно-спокійним тоном вона запитала:

- Ронно, ти що, викрала його?

- Тая, не будь дурепою! – вмить розлютилась сестра у відповідь. Потім заспокоївшись, вона змахнула світляве волосся за плечі і додала легковажніше: - Я обмінялась із Елін.

- Обмінялась? І що ж ти дала їй взамін на стільки карат діамантів? Наш будинок?! – тепер Тая перейшла на крик. На свій подив, вона почула у відповідь щирий сміх сестри. У Ронни був дуже гарний і заразний сміх, тому гнів Таї швидко вщух і на лиці з’явилась посмішка полегшення. Напевно, все не так серйозно як вона думала.

- Ох, ну і простачка ти, - врешті-решт мовила Ронна, заспокоївшись. – Ми в житті не змогли б придбати навіть один із цих найменших діамантів. – Вона крутнула кольє прямо перед очима Таї, додавши: це саме простісіньке скло. Але це добре. – Вона підставила кольє на світло, і почала уважно вивчати кожну деталь. Потім невимушено додала: - Раз ти повірила, то ще хтось повірить.

Тая хвилку помовчала, прищуривши очі і вивчаючи кожну деталь прикраси. Кольє складалось із порядка двадцяти великих каменів у основі ланцюга, та ще багатьох маленьких, що утворювали невеликий візерунок, схожий на каскад. Все це трималось на срібному ланцюжку. Принаймні, це  здавалось сріблом, якщо дивитись очами не професіонала. Потім вона знову перевела погляд на задоволену сестру.