Глава 1

Стук-стук. Металева сапа безжалісно збивала зелений бур’ян. Ритмічні звуки городніх інструментів розсікали тихе, сповнене пахощами літа повітря. Ронна приклала холодну долоню до свого спітнілого чола, і забрала неслухняне світле пасмо за вухо.

Вона задоволено посміхнулась, коли побачила, що помаранчеве сонце вже починає торкатись землі на горизонті. Це означає, що маман зовсім скоро кине свої граблі до клунь і можна буде нарешті скінчити сьогоднішню роботу. Прохолодний вітерець знову вибив пасмо з-за вуха дівчини, коли вона нахилилась, щоб вирвати колючий осот з помідорної грядки.

Скільки вона б не працювала в полі та на грядці біля дому, її руки все ніяк не хотіли звикати до брудної роботи. Ніжна шкіра натиралась і червоніла, дряпалась від кожної колючки і часто вкінці дня кровоточила не одна маленька ранка. «Їй-Богу, в кого ти така білоручка, Ронно, га? – часто причитала маман за вечерею, - хіба що вся в свого татка, Аристократа!». Мама була права. Тато дівчат був, хоч і страшенно збіднілим, але титулованим аристократом, і Ронна перейняла у нього не тільки витончені риси, а й дуже тонку, бліду шкіру.

Проте, на тому їх схожість закінчувалась. Тато обожнював різні науки та читання, і працював, переписуючи книги. Ронна ж, ледве навчившись читати, писати та рахувати, покинула школу завчасно, щоб не померти з нудьги.

Проте, це не було незвичним явищем для жінок Аретії. Дівчатка часто покидали школу ледве навчившись освітніх азів, щоб допомагати своїм матерям, виховувати менших братів та сестер, порати землю, готувати, та в цілому вчитись займатись хазяйством. Лише привілейовані дівчатка з заможних родин мали справжній вибір і частіше закінчували повних п’ять років навчання.

Ронна Невіс, як і її молодша сестра Тая, не були заможними, але батько наполягав на тому, аби вони отримали грамоту. В той час як на старшу сестру його доводи не подіяли, молодша справді захоплювалась навчанням і закінчила всі п’ять класів у віці дванадцяти. Це був гарний результат, адже зазвичай дівчатка закінчували школу у чотирнадцять.

Стук-стук. Три жінки напруженно продовжували свою працю. Мати іноді зітхала і бралась за свою огрядну спину. Тихо наспівуючи собі під ніс, повільно махала сапою Тая. Вона працювала добросовісно і нічого не пропускала, але ніколи не поралась так швидко як Ронна.

Ледве сонце сховалось на половину, стало вже зовсім прохолодно. Мати дівчат, пані Невіс, незадоволено розставила руки в боки і почала оглядати грядки.

- Ох і дівчата! Зла на вас немає! Ронна половину бур’яну пропустила, а ти, Тая, за півроку до кінця огірків доходити не збираєшся! – Своїми маленькими, як намистинки, очима, вона швидко перебирала кожну деталь, і погляд її ставав все грізніше. Але, після погляду на сонце, її злість і рішучість почали потроху зникати. Вона стомлено завела руку за спину і застогнала. – Ох, покарали мене боги за щось, і тепер спина зовсім підводить. – Пані Невіс повністю випрямилась і сперлась на граблі. – Пішли, певно, дівки, додому. Вже ніч, не видно зовсім.

Її доньки тільки того й чекали. З задоволеними лицями вони помчали складати відра та сапи на місця, викинувши попередньо весь бур’ян курям.

Тая побігла до будинку, поклала старі солом’яні сандалі на поличку і заходилася мити ноги в дерев’яному піддоні. Присівши вперше за весь день, вона як ніби скинула величезний тягар з свого тіла. Чиста вода швидко стала каламутною. Вона пекла свіжі ранки та подряпини, але дівчині було вже зовсім все рівно. 

Ронна тим часом теж скинула сандалі, але замість того, щоб іти додому, босоніж повернулась у задній двір, і попрямувала до фруктового саду.

Ставало дедалі прохолодніше, а сонце фарбувало край неба у рожевий, а згодом – у кроваво-червоний. Ронна схрестила руки і потерла долонями плечі, щоб трохи зігрітись. Вона спочатку задумалась, а потім впевнено пішла до кінця саду, де знаходився високий пагорб.

Чіпляючись руками за високу траву і маленькі кущики, Ронна без труднощів залізла на вершину пагорба. Це було її улюблене місце, бо звідси було видно Замок їх королівства - Аретії. У житті дівчини не було багато привілеїв, але вона вважала найщасливішим співпадінням те, що колись її предки вирішили побудувати свій маєток так близько до головного замку країни, у столиці. Звичайно, тоді рід Невісів був великим і поважним, тому й не дивно, що вони знайшли милість в очах короля і отримали таку ділянку.

Замок короля Аретії був найвеличнішою спорудою, яку Ронна тільки бачила. Товстезні кам’яні стіни століттями не здавалися навколишнім ворогам. У замку було більше сотні тонких веж з гострими шпилями, що тягнулись до нема вище, ніж тисячолітні дерева чорного лісу. Цю споруду оточував непробивний мур з малесенькими щілинами-віконцями, для того щоб стріляти з лука під час навал, а ззовні стін замок був оточений глибоченним ровом. Ронна знала, що якщо заглянути туди, - ти нічого не побачиш через темряву глибини, але наспраді там лежать тисячі скелетів ворожих воїнів.

Інколи вони з подружками розважались і підходили до рову, перевіряючи себе на хоробрість. Справа в тому що край глибоченної прірви був із каміння, піску, та жовтої глини, тому шматки могли легко зірватись під вагою людини і це б означало неминучу смерть. Звичайно ж Ронна могла підійти найближче із них всіх. Власна гордість не дозволяла їй отримувати щось менше, ніж перше місце.

Дівчина ніколи не була всередині замку, але їй страшенно кортіло туди потрапити. Вона знала, що вже достатнього віку щоб відвідати бал, але вони траплялися вкрай рідко, і туди запрошували лише почетних і іменитих городян. Останній бал проводився два роки тому, в честь круглої річниці існування королівства Аретії – п’ятсот років.