XV

"Мамо..."
Не ідеальним почерком,
Кривими буквами по м'ятому листку,
Маленький хлопчик шлє посланнячко
У далечину...
Виводив кожну букву, як учили,
Писав з сльозами щиро як лиш міг...
Чорнила трохи, правда, розтікались,
Та байдуже, любов тримала їх.
Запхав в кишеню
Прямо біля серця,
Маленькі пальчики зігнули папірець,
Вуста торкнулися напису "матуся":
"Не знаю чи ти скажеш "Молодець"...


Пройшло три дні 
В холодному підвалі.
Без їжі, без води, він виживав...
Згорнувшись клубочком
У смороді й бруді
На сірому бетоні ледве спав.
І от зненацька
Лине стук у двері
Схопився хлопчик, під стіною встав
І чутно обстріли і шум навколо,
А зовні хтось кричить все "есть кто там?!"
Шалений пульс,
Волосся дибки стало
І він закрив долонями лице...
"Невже кінець? Життя ж ще не настало...
Хіба я заслуговую на це?"
Вони ввірвались,
На землі уламки
В руках тримають двоє автомат,
Малий поглянув й зрозумів, що кати,
У крові їхні очі все горять.
І вийшли, залишивши мертве тіло,
Попили крові, з'їли все життя.
Від них лиш попіл, нéнависть і горе
Вони не знають слова "каяття". 

Вже сутеніє...
В сірих стінах досі,
Пропахла сирість запахом гниття.
Малий купається в калюжі крові.
І збіглися щури на те виття. 

Так тихо і спокійно зайшла жінка,
В руках тримала згорток (може хліб)
І шепотом ласкавим та привітним
Позвала хлопчака на вихід.
"Не чутно... Не іде... Чому не каже?"
Спустилась вниз у тишу у глуху,
В кутку схилилася над тілом бездиханним
І випустила сліз гірку ріку.
Долоні в бруді, кров уже засохла,
Як немовля, взяла вона на руки
Й помітила кишеню, що на грудях
Із папірцем, наповненим горою муки.
Нерівні букви, неохайний почерк
Та скільки болі та любові там!
Та скільки суму виніс він на аркуш,
Все зрозуміла, прочитала враз... 

"Мамо..."
І покотилася сльоза...
"Я так сумую... Довго ще чекати?
Тут холодно і їсти що нема"
Писав про те, чого не зміг сказати...
"Я обіцяю: слухатись почну!
Усе, що скажеш буду я робити,
Ніколи сперечатись не візьмусь,
Я все зроблю аби як раніше жити...
Будь ласка, вибач, якщо десь образив,
Я не хотів, клянусь, всім серцем я люблю,
Сумую і чекаю, моя мамо,
У снах тебе я бачу, поки сплю.
Я обіцяю, буду добрим сином,
Гордитись будеш— слово я даю!
І захищати буду вас, рідненька ненько,
І більше не заплачу, не позлю...
Ти не турбуйся— все зі мною добре.
Тут час від часу хліба подають...
Я гріюся у теплій ковдрі з вовни
І вороги нас поки не чіпають...
Це все пройде... Я вірю, є надія!
Зустрінемось в обіймах ми міцних
Я буду жити для цього моменту
І всі слова я стримаю, повір." 

Згорнула папірець біля серденька,
Відклала бездиханне тільце вниз
"Померла твоя матінка рідненька...
Зустрінетесь на хмарах вже без сліз.
В подобі янголів обійметесь ви міцно
І збережете душі у теплі...
І що тут не кажи, та все даремно:
Вмить подорослішали наші дітлахи."