Внутрішнє полум'я
XIV
Над землею кричить мати,
Сиві її скроні.
Віддібрали в неї кати
Соловейка в полі.
Крик, що душу розриває
Котиться луною,
Мати землю поливає
Солоною росою.
Молодий та дужий хлопець
Спить у домовині.
В нього вистрілив чужинець,
Тепер куля в спині.
Поміж ребер, прямо в серце
Просочилась наскрізь...
Тепер казочку читає
Йому мама на ніч.
"Сину, мій єдиний, любий...
Як же я сумую...
Гіркі сльози ллю щоночі
В пам'ять віковую.
Вже пустує біла хата
Без усмíшки твóї
Не забуду твого ката,
Шлю усе прокльони.
Кому буду готувати смачную вечерю?
Кого буду я чекати в смерканнях щоденних..."
Пусто... Рана на душі...
Мати кличе соловейка
Поспівати на горі,
Пісню від серденька.
Ця мелодія гладка котиться по полю,
Колихає все гілля, пшеницю, тополі...
Вітер хмари роздува подихом весняним,
Відкриває небеса сину для мами...
Його очі світлі-світлі дивляться привітно
"Я з тобою, моя мамо... Просто невидимка..."
Відредаговано: 10.07.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
