XIII

Вони перетворилися на душі.
Жінки, чоловіки, старі і діти
Закрили очі у зруйнованій та спаленій вже Бучі.
Не по-людськи цих мирних жителів убили.
Лежать тіла під небом на дорогах,
Розкидані по мокрому асфальті,
В дітей позв'язані і руки, й ноги...
Невже могли маленькі шкоди вам завдавати?!
Розбомблене місто, руїни, уламки—
Це так нас ішли рятувати?!
Бездомні собаки їдять людське м'ясо,
Бо мають також виживати!
На це страшно глянути, тіла пошматовані...
У кого, що є, що нема.
Тут все вже зруйноване, землею поховане
Лежить он відірвана рука( нога?)
Ці недоістоти, не люди— сволоти
По мертвих тілах для розваги
Каталися танком, та, щоб все пропало
Сережки із вух виривали...
А, бідні дівчата, яких ґвалтували
І десять і більше безлицих...
Їм зараз дитинство лише проживати.
Але прожили, нажаль, свинство.
Тварюки... Дитині було дев'ять років
Одинадцять разом ґвалтували
Розпороли животик... А, ніби не досить
На грудях їй "Z" написали.
Не ручкою, як робить це мати
Для порятунку своєї дитини—
Коли записує усі номери та дані
На маленькій світлошкірій спині.
Проте, нажаль, усе це не згодилося...
До болі розривають ці слова,
Але дітей у Бучі не лишилося,
Лиш тільки їх поранені тіла.
Це місто душ... Змогли усіх убить...
За що? Бо народились українцями
Як кажуть русские: "бандеровцам не жить".
А як живете ви з своїми лицями?
Як ви вчите своїх малих дітей,
Коли самі вбивали і купалися
В крові невинних повністю людей,
Коли з дітей по звірські ви знущалися?!
Я лиш картинки бачила, та не змогла заснути.
Вони ж пережили цей геноцид.
Так страшно усвідомити почуте...
Ось вам і на "любимый русский мир".
І у думках я до Всевишнього звертаюсь,
І хай би щось молитва ця та й значила:
"Дай мені, Боже, попасти до раю
Бо пекло я вже бачила!"