Внутрішнє полум'я
IX
Ех, дурні.
Почали та не знали,
Що той, хто взяв меч,
Той від нього вмирає.
А я посміюся вдалі.
Мене колихала в колисочці мати
Й привчала любові до землі.
Я виріс солдатом,
Та йду брат на брата,
Та брат, не вбиває сім'ю.
Тепер ти мій ворог, а я буду катом
Твоїм перед сном.
Гний! Гний, ворожий солдате!
Насіння в кармани клади,
Щоб, як ти тут ляжеш,
То хоч була користь
І соняхи жовті цвіли.
Твоя кров буде поїти наш ґрунт,
Очі виклюють птахи,
Черви з'їдять твоє тіло...
Така твоя доля, ворожий солдате.
Я знову сміюсь,
Але це вже не жарти.
Ви переоцінили себе, ворожі солдати.
Дарма...
Недіждеться вас "русская" мати.
Гнийте! Я хочу, щоб всі полягли.
Бо ви— це не люди, а кати прокляті.
Немає вам місця на нашій землі.
Усіх би до чорта ураз розстріляти,
Щоб більше не мучились діти малі,
Щоб більше не плакали наші жінки
І, ми, їх сини, чоловіки і батьки
Повернулися нарешті додому живі.
А вас не жаль
І тих, хто вас на світ породив.
Бо хто із вас виріс?
Спитайте самі.
Раби. Нікчемні раби.
Моя ненависть до вас немає кордонів,
Як і любов до своєї землі.
Ми різні...
І знаєте, жорстокі ви,
А я лиш хочу, щоб усі відповіли
За те, що наробили.
Ні війні!
Відредаговано: 10.07.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
