Внутрішнє полум'я
VII
Тримайся, не впади!— сказали люди.
Ти нам потрібен!— прокричали вслід...
За що триматись? Всі мости спалили...
Робити так тоді було не слід.
Тримаюся з усіх сил за тоненьке,
Тоненьке, наче ниточка, життя.
Людей же захищати якось треба
І хто вже стане, якщо це не я!
Життя тоді було схоже на казку:
Усі жили у мирі у добрі...
Забули вороги пощаду й ласку
І в небо полетіли кулі злі.
Усе горіло полум'ям яскравим,
Зникали краєвиди міст і сіл.
Дітей ховали, душі віддавали
Від ворога нещадних пострілів.
Криваві стіни, сльози, наче річка
І страх в очах поховані давно.
Людей вже не лякають злії личка,
В них є вже сила, ложать всіх на дно.
За брата не жалів пролити крові,
Мечі гостривши пильно, як лиш міг.
За матір бився сильно, як ніколи,
До смерті захищавши рідний дім.
І хто впаде, той знає не даремно
Прожив життя на грішній цій землі,
Щодня просивши миру і прощення
І витримавши дні лихі й страшні.
Їх сотні полягло у тому полі,
Не полишаючи надії на життя...
Я підведусь на ноги, не зімкнувши очі,
Я вистою у бої до кінця!
Підніму меч, зберу в кулак всі сили,
Ступлю три кроки й Богу помолюсь
За добру долю неньки України.
Й навіки в полі ляжу і засну...
Відредаговано: 10.07.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
