VI

Я ніс її на руках,
Притискав до грудей все сильніше,
Своєю спиною її прикривав
Й казав: "Усе добре, не бійся".
Я ніс янголя на руках
Маленьке, з великим серденьком,
Не бачив я сліз в її добрих очах,
Та знав, страх живе там давненько.
Вона ж, бідна дівчинка, бідне дитя
Стояла на полі війни.
Там поряд, стріляли, життя віддавали...
Не спи, моя люба, не спи!
Я ніс на руках ніжну квіточку поля,
Цю дівчинку в куртці рожевій.
Не буде у тебе така ж сама доля,
Не дам тебе вбить москалеві!
В якому із танків була ця дитина?
Яку вона зброю тримала?
За що у животику пуля пекуча
Із тіла життя забирала?
Чому закриваються світленькі очі?
І подих не гріє теплом?
Вона ж янголятко на цім грішнім світі,
Ще рано летіти на небо.
Простягни знов до мене малесенькі ручки,
Обійми сильно-сильно за плечі міцні...
Ні не спи, солоденька, почекай іще трішки,
Хай почує Господь молитви голосні.
Я віддам тебе в руки отим у халатах,
Бо знаю — вони молодці.
Я буду кричати врятуй її ,брате,
А ти не здавайся, борись!
Бо ти хоч маленька, я знаю, що сильна,
Бо діти вони не такі...
У них є сміливість і впертість щоденна,
Побореш проблеми тяжкі.
Я буду чекати тебе на порозі,
Щоб вийшовши лікар сказав:
"Закінчилось, брате, дитина у нормі".
Я, дякувавши, на коліна упав.
Живи, моя мила, живи моя люба,
Бо діти, то квіти землі.
Та хто знав, що квіти також помирають,
Бо хтось вирвав їх корені.
"Зробили усе, що могли... Співчуваю..."
Не ці я слова уявляв...
Всередині щось беззупину палало,
Я з Богом усе розмовляв.
Я плакав, не зміг врятувати...
Вмирала на моїх руках...
Готовий я зараз усіх розстріляти!
Як можна убити дитя?
Заглянув в кімнату, де як янголятко,
Лежала дитинка мала,
У мене навіки розбилося серце,
Завжди пам'ятатиму щирі слова.
Останні слова... 
Під синьою шапкою коси кудряві;
Я гладив волосся її жовтувате...
Вона прошептала мені на прощання: 
Я люблю тебе, український солдате...