Ви бачили ту силу, що живе
В душі мого нестримного народу?
Той дух, що все на волю стрімко рве,
Лишаючи лиш попіл за собою?
Ті руки, що носили козаків
Й згинали в пальцях леза непоборні?
Ті ноги, що ходили по землі,
В якій лежать тіла вже вічносонні?
Ті очі, у яких весь час цвітуть
Волошки сині-сині і ромашки?
Ті чорні брови, за якими скриті
І біль, і смуток, і переживання?
Ті вуха, що почули справжню правду,
Сумні зізнання, крики голосні?
Ті губи, що забули нарікання,
А стали свою думку вознести?
Ви бачили, людей мого народу,
Без сили духу, впертості й краси?
Ви бачили в них стриманість і покору,
Щоб зараз вимагати чистоти?
О ні, народ наш вам не до снаги.
Відредаговано: 10.07.2022