Внутрішнє полум'я

IV

Не доживете ви до дня,
Як Україна на колінах
Стоятиме сумна одна
В старій облатаній свитині.
Ви не почуєте благання
Від України-сироти.
Нема такої і не буде
На всій існуючій землі!
Бо ми—народ.
Ми діти поля,
червоних маків й колосків...
Ми завжди мріяли про волю
І цього разом досягли.
Тепер ви хочете, щоб ми—
Народ величний, нездоланний
Поклали зброю і пішли
В обійми дурнів окаянних?
Отих, що знищили мій дім,
Отих, що лиш спостерігали,
Як нас нещадно убивали
І тих, хто винен в цій війні?
Не тих ви, дурні, запитали!
Я душу й тіло положу
За мою рідну Україну,
Але так просто не піду!
А ви підете... Прямо в пекло
Горіти за свої гріхи,
Палати вогником безсмертним
І мучитись у казані.
Хіба ви ще не зрозуміли?
Достатньо дурнуватих спроб.
Вас всіх чекає злая доля
І пуля в серце або лоб.
Достатньо ви вже наробили,
Забрали стільки людських душ...
Та ми як бачте, не ступили
У вашу прірву саморуч.
Ви нас ще більше згуртували.
Тепер ми, як міцна стіна—
Одна сім'я у нашій хаті,
А ви— нікчемна сатана.
Все рветесь й рветеся
До чогось. Кусаєте чужий вам хліб...
Виходять біси на свободу
Й кидаються в зелений двір.
А мирні люди помирають...
А потім "Хто цього хотів?!"
Не ми... Але це в біса сталось!
Хто ж бреше, любі глядачі?

Дарья Ян

Подобається

#3294 в Різне
#850 в Поезія

У тексті є: вірші про війну на україні

Відредаговано: 10.07.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись