III

Де ваш розум?
Людство плаче,
Кричить і волає,
Молиться про допомогу,
А в вас правди немає?
Та відкрийте, люди, очі,
Подивіться добре!
Ваші наших убивають,
А наші годують...
Наші ваших одягають,
Гріють і поять,
А у вас одне й теж саме
Україна— ворог.
Невже вас так залякали?
Не маєте волі?
Чом сховались, а не встали
За мир і свободу?
Чом не вірите у правду
Слухаєте далі,
Те, що вам вселяє в розум
Ваша дурна влада?
Вам же так погано жити...
Боже, співчуваю.
Ми ночуємо в підвалах
І від бомб тікаєм!
Кожен ранок нам співає 
Все одна й та ж пісня
Це мелодія сирени
І з села, і з міста...
Ми на власні очі бачим
Вбивства й руйнування,
А ви плачте... Бо ж реально
Гірші в вас страждання.
Ви сидіть, як тихі миші
У своїх куточках.
Нийте й далі про проблеми
Сумним голосочком.
Ви усі так різко впали
У очах мільйонів... 
І на кого ми рівнялись?
— Картонних шаблонів?
Поки вас тюрма лякає,
Скрізь наш прапор майорить,
Нам весь світ допомагає,
А ви— нація рабів.
Не боюсь я власних слів.
Ви незнаєте нічого
Ні про нас, ні про народ,
Але завжди ви казали 
Ми— брати. Закрийте рот.
Краще бути сиротою,
Чим ділити одну кров
З тими, хто не вірить слову
З уст згорівших вже дібров.
Чула я багато звернень
-Не хотіли ми війни;
-Ми не винні, не причетні
До подій на вашій землі;
-Ми не можем повпливати;
-Ми не цар Бог, щоб здолати;
-Ми такі люди, як ви;
-Ми не хочемо війни!
Мій народ так не вважає,
Поки ворог нападає
Наші люди не мовчать.
Наші люди не сидять!
Ви колись всі почитайте,
Що робили мої брати:
І як голими руками 
Ваші танки зупиняли,
І як радо ваше військо 
В Україні привітали,
І як техніку покрали,
І корабель ваш послали...
Почитайте... Щоб всі знали
Українці— нездоланні!