I

Там, де не росте тепер нічого,
Де запах смерті чути здалека,
Там вітер віє пісню про свободу
Й колише все дерев міцне гілля.
Лиш голоси лишились там навіки,
Тай ті вже похоронені в землі.
По полю лиш гуляють вони вільно,
А далі не дають кайдани злі.
Ті ланцюги в обіймах убивають,
Все душать— не дають тій правді жить.. 
Ми мусимо дожити— обіцяли...
Казали, а тепер лиш кісточки
Лежать в землі, политої сльозами,
Оплаканої, рідної землі.
Ті матері їх так і не діждались,
Вмить посивіли молоді жінки.
Їх біль не можна описать словами,
А очі... Їх не можна запалить.
Вони ж лиш зараз полюбили запах
Сирої, вічно-чорної землі... 
Їх руки більше не відчують спини,
Яка надійно захищала попри все.
Не зможуть вони впасти у обійми
І виплакати все в його плече.
Малесенька дитина лежить в люльці
І бачить зараз кольорові сни.
Її більш татко не візьме на руці
Він зник навіки в вічній темноті.
Він більше не погладить по волоссю
І не побачить перші кроки та слова,
Він буде лиш спостерігати з неба
Як виросте його мале дитя.
Він буде лише дощиком весняним
Їм щічки цілувати повсякчас,
Вони ж приходитимуть квіти поливати
У гості до свого рятівника.
Їх сотні, тисячі, а може навіть більше...
Немає ... В тілі згасло все життя...
Ще на скількох чекає така доля?
Скількох ще забере ця зла війна?
Будь ласка хай скінчиться вже ця гра,
Нехай спокійно полежать в могилах.
Їх кров була пролита не дарма,
Нема тут переможця чи призера.
Нікому не потрібне те звання, 
Нікому не потрібні ті медалі!
Там більшість— інваліди на життя,
Які не можуть і руки пожати,
Які не зможуть знову встать на ноги,
Побачити, почути, щось сказати...
Які боролися за що? Свободу?
То де те, що ви їм наобіцяли?
Горить земля, нещадно пожирає
Язик вогню у себе на шляху
Усе, що лиш під руку попадає
І перетворює на кучку попелу.
Хіба ще мало сліз вмивали наші лиця?
Хіба ще мало днів ми чули звук війни?
Чому тремтять коліна від від новин по місті?
Чому зникають ті, хто нам так дорогі?
Чому замість салютів летять бомби,
А замість оплесків звучать удари?
Чому не можемо нарешті святкувати
Воз'єднання та мир у кожній хаті? 
Докіль не буде в людства просто злади?
Докіль не буде видно тло руїн?!
Він знищить все, щоб лиш покерувати
Над прахом тих, хто цього не хотів?
Для чого ви дали у руки зброю
Й навчили нею убивать людей? 
Для чого робите це знову й знову?
Хіба нема розумніших ідей?
За що воюєм? Розкажіть усім:
Минуле не навчило знати міру?
Навіщо знов робити помилки
Й вселяти людям в душі лиш зневіру?
Невже не вивчили історію криваву?
Невже не зрозуміли її суть?
Війна не гра, тож досить в неї грати,
Отямитеся і зупиніться, я прошу! 
Давайте вийдемо на вулиці просторі,
Де небо буде чисте і ясне,
Давайте будем дружні, як ніколи
І прапор свій на спину одягнем.
Давайте заспіваємо всі разом
Про те, яка чудова в нас земля
Давайте, як спитають, то ми скажем:
В нас мир! Уже закінчилась війна!
Давайте ми подякуємо дружно
Всім тим, хто захищав нас весь цей час
Вони— герої нашої держави,
Вони для нас ризикували життям.
Ми— разом, наша сила— єдність.
У нас тече одна й та ж сама кров.
Ми українці— ми брати і сестри,
А у серцях наших живе любов.
Пам'ятаймо хто ми і яка в нас правда.
Ми не забудемо усі ці дні.
Хай чують всі— ми вільні, незалежні, 
Тож скажем: "Слава Україні! Мир нашій землі!"