11✨

- Лілу ти не повіриш, моя мама була такою як ти- вже ідучи всі троє ми йшли в глиб лісу щоб нас ніхто не бачив.
- Я здогадувалась, ти викапана вона і характером і вродою✨
- Ти мені лестиш. Але як виявилося душа в мене частинки мамина.
Я тоді іду додому, а то прокинеться батько буде мені непереливки. А ви тут не скучайте без мене.
- Добре хорошенька моя, потім побачимось- Лілу обійняла мене і пішла кудись з мольфаром, я ж поспішила додому.
Вечором мені знову снився Ярослав, і так кожної ночі. Ми сиділи під тим самим деревом кожного разу і сміючись розповідали про свої світи. Як виявилося  я з 1997 а він з 2017 року, неймовірно!!!
І саме приємно те що не одна я пам'ятаю наші сни, а і Ярослав також. Так само як і Лілу з Дмитром. Вони не можуть часто бачитись тому говорять через сни. Тільки в них природа завжди інша, Лілу каже що вони в снах попадають там де вже бували разом.
Ще й Різдво не настало, а ці двоє так зблизились, що і день один без одного прожити не можуть. Ну от скажіть чим не любов? Вони такі красивенькі разом, і я з цьою ідеальною парочкою часто гуляю. Вони бояться залишати мене саму тому сьогодні я пішла швидше додому щоб вони могли побути на одинці. Як не як скоро такі чудові свята, снігу було досить багато вже темніло і природа перетворювалась на загадкову казку. Неймовірні пейзажі, з-за гір виднілися гарячі кольори сонця яке ховалося за гори. А самі гори ніби горіли під її натиском в срібно-золотому відтінку,  сніг що хрупав під ногами виблискував красою, і в будинках вже помалу почало світитись. Так як я живу на горбику, я сіла біля своєї хатки на лавичку і милувалась красою поки сонце зовсім не пропало. Я пішла як завжди попорала худобу, приготувала їсти і чекала батька з роботи, він працює в лісі, тягає людям дрова, сіно. Цього вечора мені було якось не по-собі, вже досить пізно а його досі не має…І тут в хату починають сильно гримати, я налякалась але всеодно відчинила. Коли я побачила що Дмитро на руках тримає мого здоровенного батька сама чуть не впала
-  Що зним? Що сталося?-перелякано дивилась то на мольфара то на батька. Він поклав батька на ліжко і повернувся до мене, в очах я бачила краплинки сліз і серце ще більше загуло від болю.
-  Пробач Маруська, ми старались як могли.-він жалібно дивився прямісінько в мої очі. 
    - Як він, кажи як є?
-  Лілу зробила все що могла, нажаль він сильно пострашдав. Я дав обезболююче зілля і відновлюючі трави але на нього впала смерека, розумієш все сама. Пробач будь ласка і співчуваю тобі.- від таких слів я впала і підібрала коліна до бороди. Спочатку мама тепер батько, за що це все мені?!!? Я і слова не могла сказати, просто плакала. Так і заснула, проснулась на підлозі він стогону батька, мабуть зілля проходить.
-  Тату ти мене чуєш?- витираючи сльози беру його руку.
-  Марічко….це ти? Я вдома? Що зі мною сталося?-тихенько із захрилими перебивами почав говорити він.
-  Таточку ти вдома, не переживай я з тобою все буде добре. Ти пам'ятаєш що сталося? На тебе упало дерево.
-  Дерево….тому мене все так болить?
-  Я зараз дам обезболююче все мине. Ви голодні? Я зараз зроблю щось смачненьке, ґомбовці чи борщику?
-  Побудь зі мною доню! –його очі наповнились сльозами- я скоро піду до нашої мами, пробач що лишаю тебе саму. Ти заслуговуєш на щасливе життя як і Оленка. Пробач мені за все доню!- ми довго говорили, я дала йому зілля, він розповідав різного про маму та я вже це все знала від Дмитра. Як виявилось Діма виріс з моєю мамою і Лілу, від був наполовину людиною тому лугко ладнав з лісовими мешканцями. Він був закоханий в мою маму але ніколи їй не признавався а коли вона стала людиною і народила мене взагалі пропав.