2✨

Гуляючи в свої майже вісімнадцять, перед днем Івана Купала у лісі зеленому як її оченята і прямуючи до скелі 'Сповіді' де вони з зелено-волосою завжди зустрічаються. Легенди кажуть що біля цього каменя нечисть втрачає свою силу і тільки добрі серцем або ті які щиро покаялись можуть доторкнутись до каменя.
А Лілу це лісова принцеса з якою ми як сестри. Цій істоті в подобі людини, трішки більше ніж мені хоча сама нижче мене.
В мене є ще один друг Бородань, великий статний чоловік вкритий каштановою шерстю і з добрими очима, любить танцювати з подорожніми. Кажуть що може затанцювати до смерті, та як бачите я жива ще й яка. Від думок мене перебив знайомий звук 'куку'.
- Куку, Лілу- наша перекличка.
Звідки не візмись закрутися вітер і мене почали обіймати тендітні ручки.
- Рада бачити свою Ромашку! - посміхалась Мавка.
- Привіт, принцесо ✨сильно скучила за мною?
- Дуже сестричко. Ти чому так довго, я вже думала пропустиш моє свято.
- Ну як я можу, пробач батько затримав, щей роботи було забагато.
- І що ми чекаємо, швидко збирати квіти- взяла мене за руку і потягнула в бік галявини вкритої барвами і пахощами.
Я завжди хотіла жити разом з нею в лісі, та не могла лишити батька самого. Зате я тут проводила більшу частину часу.
- А ти попросила Бороданя щоб приглядав за твоєю худобою, як не як не всі діти лісу хороші. В цей день різне чудиться. - з насторогою подивилась на мене Лілу.
- Звичайно, погодився. Я ж його банужем пригощу.
- Мммм, я теж хочу.- облизнулась Мавка.
- І тебе обов'язково угощу.- посміхнулась я, Лілу вже не тягла мене ми просто йшли і балакали.