Світанок ніжно землю обіймає,
Роса сріблиться в кожному стеблі.
Волошок поле тихо розквітає,
Немов шматочок неба на землі.
Над колосками жайвір пісню тче,
А вітер гладить хвилями пшеницю.
І сонце перший промінь подає,
Щоб золотом торкнутися пелюсток синіх.
Я йду стежиною крізь тишину,
Де пахне літом, хлібом і свободою.
І кожну мить у серце збережу,
Освячену світанком і красою.
Нехай волошки квітнуть з року в рік,
Дарують світові надію й силу.
Бо в їхній сині — неба вічний лик
І щира пісня українського літа.