Вінок із волошок у твоєму волоссі
Пахне літом, росою й золотим колоссям.
Волошки сині, мов очі твої,
Їх не можу забути — приходять у сни.
У кожній пелюстці — блакить небокраю,
Де серце моє віднайшло свій причал.
Тебе, мов ту пісню, крізь роки кохаю,
Що вітер у житі мені заспівав.
Ті очі чарують своєю красою,
Наповнені щастям, теплом і любов'ю.
Мені усміхаються ніжно щомить,
У них моє серце вогнем гомонить.
Люблю твої очі кольору неба,
Що ніжно сміються з любов'ю до мене.
Їх не забуду — у пам'яті серця,
Бо світле це почуття любов'ю зоветься.
Ті очі чарують безмежним коханням,
Палають палким і щирим чеканням.
Зачарований я твоєю красою,
Мов зоряним небом над тихою рікою.
Твій образ у серці навік збережу,
Через літа й дороги його пронесу.
І поки у полі волошки цвістимуть знову,
Я вічно кохатиму ніжно й любовно.