6.

Наступного дня Андрій йшов по коридору лікарні і роздумував над тим, як краще сказати те, що замислив Вікторії. Підійшовши до її палати він відкрив двері і ввійшов. Те що він побачив його дуже вразило, адже в неї на голові був вінок з ромашок.

- Привіт – промовив він до її.

- Привіт – промовила Вікторія до нього – я на тебе чекала.

- Звідки він в тебе? – запитав Андрій, вказуючи на вінок.

- А що? – запитала вона.

- Та просто я вчора вранці під віком, здається, знаходив такий – він на секунду замовк, подумавши, що то йому таки привиділося. А потім продовжив – Нічого. Не зважай уваги. Як твої справи?

- Нормально – сухо відповіла Віка.

- Ми маємо поговорити. Тут така справа – він переминався з ноги на ногу.

- Я знаю про тебе і Катерину – Вікторія вирішила швидше покінчити це дійство.

- Звідки ти знаєш? – Андрій був спантеличений таким поворотом. «Хто ж їй розповів» - міркував він.

- Яка різниця звідки. І давно ви з нею.

- Десь з місяць. Пробач що не сказав одразу – він винувато поглянув на неї.

- А я здуру чуть не втопилася, бажаючи побачити тебе. Йди звідси! – крикнула Вікторія на нього. Двічі просити не довелося. Він розвернувся і вийшов з палати.

Дівчина полегшено зітхнула. Їй навіть стало веселіше на душі. Добре, що вона так про все дізналася. Єдине чого Вікторія не могла зрозуміти, що ж таки насправді відбулося з нею? Вона, що таки стала мавкою і зробила вінок? Як же він опинився тут в палаті. Та логічної відповіді не знаходилося. «Можливо воно таки і на краще» - подумала Вікторія. «Треба буде навчитися добре плавати. Та й не робити більше дурниць» - міркувала вона - «Бо якось не дуже хочеться бути зеленокосою та бігати голою по лісу».

Дякую, що прочитали цю книжку. Якщо вона вам сподобалася книжка, то ставте вподобайку та пишіть коментар. А якщо несподобалася(( - перечитайте ще раз і всеодно напишить коментар (критика завжди вітається, адже дозволяє працювати над помилками, робити твір краще).