Темна ніч не давала можливості Вікторії чітко орієнтуватися в просторі, йдучи вузькою стежкою. Неподалеку чувся шум води. Дівчина, освічуючи дорогу ліхтариком смартфона, йшла в сторону річки. Її очі були сповнені рішучості, рухи впевнені та зважені.
- І захотілося йому покомандувати. Та мені вже слава богу шістнадцять – бурмотала вона собі під ніс, згадуючи вранішню розмову з батьком.
Невдовзі вона вийшла до берега. Вікторія направилася в кущі. Звідти вона витягла гумового човна і потягла його до води. Хоча він був і нелегкий, але їй таки вдалося спустити його на воду. Видихнувши повітря та витерши піт з чола, вона подумала: «Цікаво чи дуже дядько розсердиться дізнавшись про пропажу». Озирнувшись навкруги Вікторія, залізла до човна і взявши до рук весла почала гребти.
Холодний вітер дув їй лице, але вона пливла до своєї цілі. Вдалині вже виднівся густий ліс. Руки дівчини вже втомилися. Піт тік в неї по шиї. Та вона продовжувала гребти. Десь вдалині гукнула сова. Вікторія перелякано озирнулася. Зітхнувши полегшано вона продовжувала плисти.
Ось дівчина вже наблизилася до лісу. Густе листя дерев здіймалося високо вгору і погойдувалося від вітру, створюючи враження ніби вони махали комусь вгорі. Моторошно зробилося в неї на душі.
- За лісом буде зупинка – мовила вона сама до себе, ніби бажаючи підбадьорити.
Раптово човен наткнувся на щось у воді і дівчина опинилася в ріці. Борсаючись ногами та руками вона намагалася перевернути плаваючий засіб, але їй це не вдавалося. Ось-ось здавалося вода набереться їй до рота. Розуміючи що зараз може втонути, вона вирішила поплисти до берегу. Що і зробила.
Вибравшись на берег Вікторія відхекалася. Підвівшись на ноги дівчина оглянула себе і мало не обомліла від здивування – вона була повністю гола. Не розуміючи як таке могло статися, підійшла до води, щоб побачити де її одяг. Та глянувши в воду вона закричала несамовито від жагу, закривши очі руками. Замість її білявого волосся в неї на голові звисали зелені пасма.