Розділ 1 Небо, мотор та гучна музика

Іноді вічність - це просто шанс нарешті доїхати туди,

куди завжди поспішав, але так і не мав часу потрапити.
- напис на одному з білбордів

примарної траси

📓 Запис Сема В.
Архів: Сад. Том 3. Рукописні нотатки. 27 років потому.

Я довго не повертався до цього уривка.
Не тому, що щось трапилося. А саме тому, що ні.
Ніхто не загинув, не зник, не відчинив ворота пекла.
Коли Дін сказав: «нарешті нічого не тисне» - це був не жарт. Він усміхався по-справжньому.
Мені здавалося, якщо це перечитати, то спогади зникнуть.
Днями знайшов старий блокнот Каса. Він справді записував рецепти. Один починався словами:
«Для легкого ранку знадобиться: тепле повітря, дві посмішки та чотири хвилини улюбленої пісні…»
Я гадаю, він знав, що робить. Ми всі намагалися не забути, як відчувається сьогодення. Навіть у Раю.

***

Небо було синє і не просто яскраве, не просто чисте, а таке, яке, здавалося, співало. Легкий вітер шелестів між деревами, що росли по обидва боки нескінченної дороги, викладеної ідеальним асфальтом. Вдалині - обрій, який ніколи не закінчувався і жодної ями.

Сем валявся на капоті Імпали, закинувши руки за голову. Він жмурився від сонця, мружився, коли вітер тріпав пасма на обличчя. У цій дійсності навіть дихалось по-іншому. Поруч стояла банка пива, трохи тепла, бо ніхто нікуди не поспішав. Вперше у житті  справді нікуди.

Він ліниво потягся, з насолодою хруснув плечима, потім сів, дотягнувся до пляшки і зробив ковток. Ногою притупував у такт музиці. Час ніби розчинився. За спиною почувся хрускіт гравію - це Дін знову чортихався, відтираючи чергову плямку від пилу, якого ніхто, крім нього, не бачив. І не упускаючи жодної лінії. Він випростався, кинув ганчірку в багажник і на мить провів рукою по капоту, наче перевіряючи, чи дихає метал. Звичка - справа сильніша за смерть. Його улюблена музика вже грала, і щось у її ритмах було таким... звичним, рідним. AC/DC, звісно. Без цього не працює жодна історія про Діна Вінчестера.

- Серйозно, - сказав Сем, не розплющуючи очей, - ти в раю, а в тебе в руках все та ж ганчірка. Я починаю підозрювати, що ти полюбив Імпалу більше, ніж будь-коли любив людей.

На передньому сидінні вже лежали сонцезахисні окуляри та пачка жувальної гумки – ще один штрих, без якого для Діна не існувало дороги. Він витер долоні об джинси і звичним рухом повернув ключ у замку запалювання, щоб почути, як відгукнеться мотор.

- Не підозрюй, а приймай як факт, - обізвався Дін, піднявши брову.

- Пф, - нарешті прокоментував Сем, ліниво повернувши голову, - не встиг ти переїхати на небеса, як уже копаєшся. Звичка чи залежність?

- Це просто повага, - парирував Дін, потираючи тильну сторону шиї. - Бейбі заслуговує на краще.

- Я думав, тут все чиститься саме.

- Ось тому в твоїх речах і такий срач, - знизав плечима Дін і відчинив дверцята, - залітай. Ми маємо вічність, щоб проїхати всі існуючі дороги.

Сем фиркнув:

- У тебе, до речі, у бардачку все ще валяється твій «божественний терапевт» у пляшці. Чи ти вирішив перейти на чистку Імпали як духовну практику?

- Він там, де йому і місце, якщо ви, хлопці, знову захочете говорити про почуття.

- Тільки давай сьогодні без філософських розмов про призначення, добре? Мені достатньо твоєї ганчірки та твого плейлиста.

Сем зістрибнув з капота, шльопнув по даху і заліз у салон. Коли дверцята зачинилися, почувся знайомий звук - двигун Імпали завівся і видав той рик, який був кращий за будь-яку колискову.

Кас з'явився буквально за секунду - матеріалізувався на задньому сидінні, як завжди несподівано, але тепер уже без тієї напруженої тіні, що колись супроводжувала його втручання у фізичний світ. Він вмостився прямо, руки склав на колінах, а погляд спрямував уперед – спокійний, уважний.

- Знаєте, - сказав він, вдивляючись у заднє дзеркало, - мені подобається бути пасажиром. Звідси чудовий вигляд.

Дін хмикнув, відкидаючись на спинку сидіння:

- Дивись, скільки влізе.

- І буду, - Кас трохи посміхнувся. Його очі були такі ж глибокі, як і раніше, але тепер вони не мали тягаря війни. Тільки спокій. І трохи… очікування на пригоди.

- Ти тільки не забудь, що за правилами у нас пасажир - не просто дивиться, а тримає в руці чіпси, - буркнув Дін. - Або хоча б не псує оббивку.

- Я можу тримати чіпси, - серйозно кивнув Кас. - Але тільки якщо Сем не крастиме найбільші чіпсинки.

Сем фиркнув

- О, вибачте, святий дух картоплі. Я думав, що ти не харчуєшся.

- Я адаптувався, - парував ангел, відводячи погляд у вікно з виглядом непричетності, але на губах грала легка усмішка.

Імпала рушила, м'яко, але з упевненістю королеви доріг. Салон наповнився басами та знайомими акордами. Вони мчали повз золоті поля, дивні, химерні дерева, повз мости і тунелі, яких на Землі ніколи не було. То був Рай, але особисто їх.

- Чи є плани на сьогодні? - Запитав Сем, витягаючи ноги на панель.

- Вижити, - відповів Дін, підморгуючи в дзеркало.

- Ми вже, типу, зробили це, ну чи трохи протилежне, - протягнув саркастично Кас, поправивши комір пальто.

- Ну гаразд, тоді кайфувати, слухати рок і знайти, чим зайнятися, перш ніж у нас з'явиться справа з відтінком надприродного. Або поки хтось із вас знову не натисне на кнопку, де написано "не натискати".

Сем заржав:

- Я звичайно не тикаю пальцем, але якщо хтось знову вирішить випробувати давню пастку тільки тому, що вона "цікаво блимає" - я відмовляюся витягувати вас із тимчасової петлі.

Дін підняв руки в удаваному захисті:

- Гей, я одного разу перевірив артефакт, який виглядав як пляшка з текілою. Зрозумілий порив, ми всі робимо помилки.