Глава 3. Дивне передчуття.

Минуло три дні і вже час повертатися знову на роботу, за ці дні я трохи відпочила та забула про той день. Я вже встала з ліжка і почала збиратися на роботу, зібрала речі та пішла до будівлі.

Зустріла відразу свого боса.

— Привіт, радий бачити тебе знову на роботі. Відпочила? — спитав спокійно він.

— Так, дякую вам за таку можливість. — промовила я.

— Немає за що. Я тобі в кабінет приніс новий проєкт, ознайомся з ним, і починай працювати. —  тихо мовив він.

— Добре, дякую.

Я пішла до свого кабінету. На своєму столі побачила папку з паперами, я переглянула і почала працювати.

Раптом хтось стукає у двері.

— Заходьте. 

— Привіт Алінко, як ти? — промовила вона з гарним настроєм.

— А, Юль це ти. Привіт, все добре а як в тебе? — сказала я.

— Та теж все добре, а над чим ти працюєш? — спитала вона.

— Мені бос поручив новий проєкт, так ось я його і роблю. — промовила я з зосередженим виглядом.

— А у мене новина.. Мене підвищили! — з радістю мовила вона.

— Юлька, вітаю тебе! Дуже рада за тебе. — я їй посміхнулася.

— Дякую велике. Добре, я піду. Не буду заважати тобі і у мене ще купа справ, побачимось ще. — вона мені помахала рукою і пішла.

А я знову зосередилась на проекті. Минув деякий час, вже почало темніти, досі працювала, втомилася дуже.

Потім я вирішила прийти до кабінету Юлі, треба було проконсультуватися щодо проекту, який мені поручив бос. Але в кабінеті її не було, я здивувалася.

Пішла я до боса в його кабінет, спитати де Юля. Я постукала в двері.

— Заходьте. — тихо промовив він.

— Володимир Іванович, а ви часом не знаєте де Юля? Бо в кабінеті її немає. — спитала я спокійним голосом.

— А вона відпросилася раніше з роботи, сказала що по особистим справам. — мовив він.

— Дякую вам за інформацію, вибачте що потурбувала, на все добре. — я здивувалася, але намагалась не показати цього.

Я пішла з кабінету, але по дорозі до свого кабінету, здивувалася що Юля відпросилася з роботи, та ще й у особистих справах... Вона ніколи в принципі не відпрошувалась, це перший раз. Але всяке може бути, може щось сталося.

Пішла я з будівлі додому, втомлена. Бо проект мене трохи втомив, хотіла вже відпочинути. Прийшла я додому тихенько, поклала ключі та почала скидати взуття, потім вирішила зайти до своєї спальні, щоб покласти свої речі.

У грудях з’явилось дивне відчуття, ніби я не повинна цього бачити…

Я завмерла на мить, тримаючись за ручку дверей.

Я відкриваю двері і бачу жахливу картину... В мене наче серце зупинилося...