Глава 1. Перед падінням

Я звичайна дівчина, але життя моє це – постійне втомлення. Як і всі, ходжу на роботу, зустрічаюся з подругою, проводжу час з хлопцем. На перший погляд здається що це життя мрії, але якби не бос так завалював роботою, то це б було чудово.

Бо мені доводиться кожного вечора працювати допізна, наш бос говорить «чому відкладати на завтра, якщо можна зробити сьогодні» Іноді мені здається що я живу від вечора до вечора. В голові лише одна думка – дістатися до дому, впасти на ліжко і зникнути хоча б на кілька годин.

Працюю я юристом, бос мене завжди виділяє, каже що я добре виконую свою роботу, і це мені найбільше подобається. Хлопець засмучується через те що я так багато працюю, каже що мені не завадить відпустка, і я з ним цілком згодна.

Подруга, завжди мене підтримує у важку хвилину.  До речі ми працюємо разом в одній компанії, така завжди радісна, красива. Ми любимо ходити в одне кафе, це неподалеку від роботи, обговорюємо останні новини. 

І цього разу ми повинні зустрітися в тому самому кафе, обговорити роботу і так далі. Я прийшла в кафе, сіла за вільний столик, і замовила собі каву. Прийшла вона через хвилин 5. 

— Привіт подруго, як ти? — запитала вона і сіла біля мене.

— Привіт Юлю, та начебто добре. — сказала я, з легкою посмішкою.

— Як в тебе з Денисом? — запитала вона, і подивилася кудись в сторону.

— Чудово. Але він постійно каже що ми мало проводимо часу разом, засмучується, і я його розумію — відповіла я з сумом.

Тільки я здивувалася що вона спитала за мого хлопця, він їй просто не подобався, казала що він не зможе мене забезпечити і дати щось, але я люблю його і не кину.

— А я його недавно бачила, він був у супермаркеті. — посміхнулася вона.

— А чому ти раптом про нього спитала? Ти ж казала що він якийсь мутний. — я подивилася їй в очі.

— Ну а що, мені не можна? Ми ж подруги, до того ж мені просто стало цікаво. — у неї був спокійний вираз обличчя.

— Добре. — сказала я.

— Алін, ходімо вже до будівлі, а то бос знову скаже що ми запізнюємося, ти ж його знаєш. — вона посміхнулася 

— Ходімо. — тихо мовила.

Ми пішли до будівлі, сіли за робочі місця і почали працювати. Як завжди я працювала допізна, дуже втомилася і вже збиралась йти додому, але бос до мене підійшов і сказав:

— Слухай, ти сьогодні добре попрацювала. Я можу тобі дати 3 дні відгулу. — з легкою посмішкою він це сказав.

— Дякую велике, мені би це зараз не завадило. — я зітхнула 

— Тоді ми тебе всім колективом, чекаємо через три дні на роботі. — подивився він на мене.

— Добре, дякую вам ще раз. До побачення. — сказала я.

— До побачення.

Я зібрала свої речі в сумку, і пішла додому в гарному настрої, бо я нарешті дочекалася свого відгулу. Я вже мріяла як я буду відпочивати, займатися своїми справами, але раптом мої думки перервала несподівана зустріч, я побачила ту людину яку я найбільше не хотіла бачити...

І я ще не знала, що зовсім скоро моє звичайне життя розсиплеться. 

І що саме в момент, коли я впаду найнижче, з'явиться той, хто змінить усе.