Розділ 1

"Він у комі"
Ці слова лунали ехом в моїй голові, ніби всі ріжучі предмети світу сиділи в мені і прагнули вийти з мого тіла. 
-Алінко, ти головне не втрачай знову свідомості, - вивів з трансу мене мій хлопець, і подав води з заспокійливим, - ми ж готувались до різних розвитків подій. Тим паче лікарі давали низький відсоток того, що Олександр Вікторович буде в нормальному стані.
- Владе.. ти здається не зрозумів, - перебила хлопця, адже знала, що буде казати далі,- мій батько в затяжному сні, невідомо наскільки і чи вийде з нього взагалі живим, та в мене більше нікого і не лишилось, - випалила я на емоціях, ніби він не зі мною зараз, і не підтримує мене хоч і  у своїй манері.
- Лін, а я. Я ж завжди з тобою. Звісно розумію твій біль, але це не перше, що вдарило по тобі, мені здавалось має бути легше з кожним разом. І, до речі, мені зараз також не легко.
- Так, я зрозуміла,- перебила, бо не хотіла знову чути його багатостраждальні пошуки роботи, коли в мене життя ділиться на 2 свідомості,- добре, я піду в лікарню, хоч і лікар сказав, що немає сенсу, та все ж, - сказала, поспіхом допила своє улюблене лате, заплатила за себе і Влада, адже дійсно у хлопця не найкращі часи і він дуже довго шукає роботу.. швидко обійняла його і вибігла з кафе.
  З цим місцем пов'язано багато емоційних моментів: коли ми з Владом пішли на перше побачення,коли готувалась з ним до іспитів, коли вступила на бюджет у свій омріяний університет і ще багато інших.. а ось сьогодні абсолютно новий темний спектр емоцій.
  Дорогою до лікарні поринула в думки про тата, що робити далі з Владом, бо з ним останній час мені складно, і врешті що робити зі своєю небагатооплачуваною, але складною і затратною роботою , адже в батька є декілька магазинів квітів у Львові і поки він ....у комі...  ними маю керувати я, а могла б сестра.
   Ілона вже 8 років живе у Швейцарії і не сильно переймається за нас з татом. Іноді можемо списатись і дізнатись як у кого справи, привітати з Різдвом і Новим роком,  її з днем народження. А от для неї мій день народження завжди був ненависним, бо коли мама народжувала мене - померла. В дитинстві постійно говорила, що це я її вбила і я себе потихеньку почала картати. Аж останні 2 роки я почала сприймати це трохи, а вона здається ніколи цього не зрозуміє.    
  З вихором думок не помітила як дійшла до лікарні. У цій клініці мене вже всі знають і дуже добре ставляться до мене і батька...
  - Аліно Олександрівно, добрий день. Я ж казав сенсу приїжджати до Олександра Віторовича немає, - неочікувано застав мене лікар тата, коли я на батька дивилась через вікно в палату.
  - Вибачте, Ігорю Васильовичу, не змогла проігнорувати його. Не заснула, якби не приїхала
  - Голубонько, не можна кожен день і подовгу приходити в це місце здоровим людям. Тому я даю вам 2 дні відпустки від шпиталю, відпочиньте, порелаксуйте, і в понеділок, а краще у вівторок з новими силами до нас у гості. А зараз мені треба в реєстратуру і дорогою вас проведу на вихід з цієї хворобливої будівлі.
  Ігор Васильович провів мене і я попрямувала в магазин за чимось смачним, адже з ранку ще нічого не встигла поїсти.
   Вийшла з магазину перейшла дорогу і швиденько опинилась вдома. Моя маленька затишна квартира у центрі Львова, яку подарував 2 роки тому на моє 18річчя батько. 
   Зайшла в квартиру, поставила продукти на стіл і тільки хотіла піти  в душ - почула дзвінок у двері, відкриваю, а там:
   - Ну здрастуй, сестричко, - це була Ілона..