16. Еммі

Тімуар зручно вмостився у великому плетеному кріслі і розпочав свою розповідь:

— Я шукав все, що було пов'язано із прадідом Нораном, його колишнім ліпшим товаришем Лагаром і дівчиною, яка зробила наші роди ворогами на все життя. Чара — єдина володарка живої магії. Вона була символом життя, кохання і всього, чого ми очікуємо від магії. Їй не потрібно було вчити закляття чи конструкти, бо вона відчувала магію на самому глибинному рівні. Одним дотиком руки вона пробуджувала магію там, де її ніхто не бачив. Її присутність — це як ковток чистого повітря. За нею впадали наймогутніші маги кількох світів, та мабуть доля насміхалася над нею. Бо вона закохалася в двох. І ми вже знаємо, що це були Норан — майбутній володар Синергаю, а на той час правитель Магістрату. І в Лагара — вірного друга Норана і канцлера Магістрату. Вони змагалися один з одним, вони змагалися з нею. Та у Норана були зв'язані руки — він скористався поправкою до закону про шлюб спадкоємця престолу, і йому наречену обирав його дід. І він був категорично проти Чари.

— То був час великих амбіцій та політичних розрахунків, — Тімуар зробив паузу, покрутив у руках чашку і глибоко зітхнув. — Дід Норана вважав, що майбутньому Володарю потрібна дружина з сильного аристократичного клану, щоб зміцнити кордони й позиції Магістрату. Дівчина без титулів, нехай навіть наділена унікальним даром Живої магії, здавалася йому небезпечним прецедентом. Тому закон обійшли, а Норана практично змусили укласти договір.

Емма Вайрус уважно слухала сина, і тінь минулого промайнула на її обличчі. Вона надто добре знала, як закони про шлюбні контракти ламали долі в їхньому роду — вона сама колись пройшла через це, і сама ж пізніше намагалася нав'язати ці правила Тімуару, а потім і Ріану.

— І Норан здався? — тихо запитав Ріан. Його погляд мимоволі перевівся на Віку, яка сиділа тихо, затамувавши подих. Сама думка про те, що хтось міг отак просто за законом відібрати в тебе кохану жінку, змушувала його кров закипати.

— На перший погляд — так, — відповів Тімуар, дивлячись на онука. — Норан підкорився волі діда, бо на кону стояла стабільність усього виміру. І саме ця його хвилинна слабкість, це рішення «поставити обов'язок вище за серце» розв'язало руки Лагару. Лагар вирішив, що якщо Норан відступився, то Чара має належати йому. Він не просто прагнув її кохання, він жадав володіти її силою. Проте Чара... Чара не була річчю, яку можна передати як трофей. Вона відмовила Лагару. І відмовила настільки рішуче, що його поранена гордість перетворилася на чисте, дике безумство.

— Це безумство ми ще довго відчуватимемо, — промовила Емма.

— Так, мамо. Ми з тобою відчули його на власній шкірі, а Ві дісталося найбільше. Та я продовжу. Норан сподівався, що Чара погодиться на роль коханки, він навіть збудував для неї будинок. Там, де зараз саркофаг. Назвав Храмом Сили і поселив її там. Так і ходили по черзі, вимагали від неї кохання і відданості. А самі не могли їй дати нічого. Бо одному була потрібна її магія, а іншому — душа. І Чара вирішила покарати обидвох, бо вони звели її життя до страждань, замучили своїм коханням, від якого хотілося втекти на край світу. Знайшла кару для всіх, і для себе в тому числі. Вона вирішила вбити себе, у них на очах. Хоча, як на мене, вона мабуть трохи перегнула палицю. Бо спокійно могла їх залишити ні з чим і втекти із Синергаю. А взяла просто і вбила себе. Перед смертю написала два листи своїй бабусі, яка її виховувала. Про один ви вже знаєте, вона обрала смерть. Вона таким чином вирішила втекти від них, від їхнього кохання, яке важко назвати чистим і щирим. І попередила, що навіть якщо вони спробують її оживити, вона все рівно обере смерть.

— Бідна дівчина, це як же вони її замучили, що вона готова обирати смерть знову і знову, — Віка слухала батькову розповідь, і їй було шкода Чари. — А другий лист про що?

— В другому листі вона просила бабусю заховати її душу в Нижньому Світі, в скелях святилища, що зможе захистити її від небажаних шукачів сили живої магії. Так і сталося. Вона покликала їх обидвох на вечерю, і на очах переляканої прислуги вона змусила магію покинути душу. І на останніх хвилинах свого життя сказала, що любила обидвох, і її серце не витримало такого болю, і це своє грішне кохання забирає із собою. А їм дарує те, що вони бажали найбільше — владу і силу, — Тімуар важко зітхнув, замовкнувши на кілька секунд. — Магія Чари розлетілася виміром, але стала некерованою, дикою, а самі Норан і Лагар отримали вічне прокляття — володіти всім, окрім того, що їм було насправді потрібно.

На терасі запала важка, глибока тиша. Віка сиділа, опустивши голову, і відчувала, як усередині все стискається від невимовного болю за ту далеку, прадавню дівчину. Замучена чужим егоїзмом, розірвана навпіл почуттями до двох наймогутніших магів, вона знайшла єдиний радикальний вихід — вирвати власну душу й піти в небуття.

Емма Вайрус повільно закрила очі. Століттями Магістрат підносив історію Чари як велику трагедію втраченої магії, але ніхто ніколи не замислювався, крізь яке пекло пройшла сама дівчина, яку два егоїсти прагнули розділити між собою, наче дорогий трофей.

Ріан сидів нерухомо, міцно стиснувши щелепи. Погляд його золотих очей був прикутий до Віки. У його думках зараз набагато ясніше вимальовувалися власні помилки. Його «мистецтво пофігізму», спроби диктувати умови, таємні резиденції... Як же це було схоже на те, що колись робив Норан. І як же сильно він тепер хотів довести Віці, що його кохання — інше. Що він ніколи не змусить її обирати між життям і свободою.

— А як же ти знайшов її, таті? — тихо запитала Віка, порушуючи тишу й піднімаючи очі на хрещеного. — Якщо її душу сховали в скелях Нижнього Світу?

— Спочатку я шукав детектива, який би добре знав історію і географію Землі. Бо що таке святилище я уявлення не мав. І ось так я познайомився з Олексієм Вересом. Ще навіть здивувався, його прізвище звучало майже так як моє. Льоша, який став в Нижньому Світі моїм ліпшим товаришем, близьким по духу. І таким же як я мисливцем за скарбами і прихованою історією. Він добре знав історію свого краю. Бо як тільки я почав йому розповідати, що шукаю якесь святилище в скелі.