15. Хрещена донька короля

— Ваша Величносте, — тільки й зміг вимовити Ріан, земля захиталась під його ногами, — як це розуміти? Чому ви тут?

— Це якраз стосується тебе, Ріане. Чому ти тут? — Тімуар пройшовся залізним поглядом по ньому та його супроводі. — Лев, чому Його Високість у Нижньому Світі? Чи мої накази не виконуються?

Лев, який завжди був найстриманіший серед трійці, перестав дихати. От недарма в нього було погане передчуття, а зараз йому необхідно рятувати їхні голови, бо Тімуар ніколи не жартує. Сина може він пожаліє, а от їм з Бреном прийшов кінець.

— Ваша Величносте, ми не хотіли порушувати ваш наказ. Просимо вас пробачити нашу зухвалість, ми зараз же повернемося в Синергай. Готові прийняти будь-яку кару. — Лев похилив голову, в очікуванні.

— Кару вони готові прийняти. Боже, де ви вчилися? Скільки помилок, скільки необдуманих вчинків. — Тімуар стишив свій голос, оглядаючись на вікна другого поверху.

— Тату, як мені розуміти це все? — Ріан вирішив все ж таки запитати батька без титулів.

— Невже, за триста років та називаєш мене татом? Н-да. Завтра в Смарагдовій Долині я збираю Коронну Раду, вам сьогодні надіслано запрошення. Але ви тиняєтеся в Нижньому Світі, тому й не знаєте.

— Тату, Віка тут? — Ріан скрипів зубами.

— Сину, Ві спить. Її вчора тільки вивели з анабіозу. В який вона потрапила через тебе. Якби ти серйозно сприйняв інформацію, яку я тобі надіслав про Лагара, то вона б не потрапила в Кам'яну Пустелю на Межі. Якби я запізнився хоч на годину — ми б вже її ніколи не побачили, — Тімуар все ще оглядався на вікно, він вже був готовий виперти незваних гостей з подвір'я.

— Стоп. Це ти надіслав запис з ресторану? — Ріан нарешті зрозумів всю безглуздість ситуації, батько попереджав його про небезпеку, а він знехтував цим. — Тату, я… я дурень… Мені рано ще керувати Синергаєм, я хочу вчитись у тебе.

— Ріане, а зараз ти граєш в підлабузника. Ві ти сьогодні не побачиш, вона має відпочивати. Повертайся в Магістрат, а моя маленька Ві нехай одужує в спокої, без емоційних гойдалок. Зупинись, у вас все попереду.

— Хто вона тобі? Скажи мені!! — Ріан підвищив голос, у якому відчай змішався з шаленою ревністю й нерозумінням.

Тімуар зупинився на верхній сходинці ганку. Його спина напружилася під тонкою лляною сорочкою, а плечі здалися ще ширшими. Він повільно, вкрай загрозливо розвернувся. Золоті очі Короля звузилися до котячих зіниць, випромінюючи таку силу, що Брен мимоволі зробив ще один крок назад, ховаючись за Лева.

— Вона моя донька, Ріане, — тихо, але з залізобетонною вагою в кожному слові відповів Тімуар. — Хрещена донька перед Богом цього світу, яку я захищав від бруду Магістрату з її першого подиху. І якщо ти думаєш, що королівська кров дає тобі право кричати під її вікнами після того, як ти ледь не занапастив її життя… ти дуже сильно помиляєшся.

Король більше не додав жодного слова. Його обличчя знову стало непроникною маскою.

— Маріє, проведи молодих людей за ворота. А Патеуш тобі допоможе, — Тімуар розвернувся і зник у прохолодній глибині будинку, тихо причинивши за собою двері.

Величезний вовкодав Патеуш повільно рушив із ганку вниз. Його важкі лапи ступали беззвучно, а бурштинові очі не зводилися з Ріана. Пес глухо рикнув, показуючи, що королівський наказ для нього — закон, і зволікати з виходом не варто.

З-за куща гортензій знову з'явилася налякана, але рішуча Марія. Вона швидко підійшла до важких воріт і вказала рукою на вихід.

— Ідіть, хлопці, ідіть, — пошепки заквапила вона, озираючись на вікна другого поверху. — Не гнівіть його. Господар слова на вітер не кидає. А Вікусі справді потрібен спокій, вона ще зовсім квола…

Лев міцно взяв Ріана за лікоть і силою розвернув до виходу. Принц був схожий на грозову хмару: щелепи стиснуті так, що на вилицях ходили ходором жорсткі жорна, кулаки біліли, а в погляді застиг суцільний шок. Батько. Його запеклий, холодний батько — таємний захисник Віки. Пазл не просто склався, він вибухнув, поховавши під уламками всі колишні уявлення Ріана про власну родину.

Вони мовчки вийшли за ворота, і масивні дубові стулки з глухим звуком зачинилися перед їхніми носами, відрізаючи Срібну імлу захисного контуру від усього світу.

— Ваша Високосте… — тихо озвався Брен, коли вони підійшли до машини. — Що робимо?

Ріан глибоко вдихнув вологе карпатське повітря, закинув голову вгору, дозволяючи теплим краплям літнього дощу змивати напругу з обличчя, і вперше за останні дні криво, але полегшено посміхнувся.

— Повертаємося в Синергай, — твердо сказав принц, відчиняючи дверцята автівки. — Блокуємо Коронну Раду. Готуємо реформи. Якщо мій батько тримає щит над моєю жінкою, я маю побудувати для неї новий світ, де їй більше нічого не загрожуватиме. У нас справді все попереду. Лев, сідай за кермо. Нас чекає велика гра.

***

Емма сиділа в кабінеті, курила свою люльку і, як завжди, дивилася на безкрає поле півоній. Нарешті за триста років вона поїде в Смарагдову долину. Син запросив її до себе в приватну резиденцію, в неї випав шанс усе виправити.

В кабінеті відкрився портал, з якого вийшла Даяна, вона вклонилася.

— Ваша Величносте, я тут дещо знайшла в квартирі Вікторії, — дівчина простягнула конверт.

Королева звела брову, але конверт взяла. Вона відкрила конверт, всередині якого була фотографія. Вона витягла її, щоб роздивитися людей на фото.

Даяна спостерігала за виразом обличчя королеви, коли та витягла фотографію з конверта. Спочатку вона подивилася на фотографію, а потім на неї, і знову на фотографію. Королева додала більше освітлення в кабінеті, вона була дуже здивована.