7. Царівна

Ранок у Львові зустрів чоловіків дрібним, суто львівським дощем, який, втім, швидко закінчився, залишивши на старому граніті бруківки блискучі вогкі відблиски. Повітря було просякнуте густим, майже магічним ароматом свіжомеленої кави, гарячого шоколаду та випічки з корицею. Магія Магістрату тут, у Нижньому світі, здавалася далекою, майже нереальною, захованою під товстими шарами людської суєти.

Ріан і Лев сиділи за невеликим круглим столиком на літній терасі затишного ресторанчику «Delice», що заховався серед зелені Стрийського парку. Обидва магічні правителі зараз виглядали як звичайні успішні бізнесмени: дорогі годинники, стильні костюми кежуал, сонцезахисні окуляри. Жодних мантій, жодного золотого сяйва в очах — їхні колосальні магічні канали були надійно заблоковані спеціальними артефактами. Тут вони були просто людьми. Ну, майже.

— Слухай, Ріане, — Лев із задоволенням відпив із маленької чашки міцний еспресо й потягнувся. — А в цьому Нижньому світі є свій шарм. Ніякої тобі Ради, ніяких Бергів і Шантарів, ніхто не вимагає від тебе негайно одружитися. Просто сидиш, п'єш каву і спостерігаєш за дівчатами в легких сукнях. Краса!

Ріан криво посміхнувся, крутячи в руках свій закритий телефон. Тут, у Львові, його внутрішній компас істинності справді нарешті затих, не турбуючи розум фантомними пахощами півоній. Проте думки про зухвалу втікачку в молочному костюмі все одно не покидали його голову.

— Ми сюди не відпочивати приїхали, Леве, — сухо нагадав Принц, хоча сам розслаблено відкинувся на спинку стільця. — У нас сьогодні відкриття нічного клубу, а завтра  зустріч  із надійним постачальником будівельних матеріалів для нашої компанії. Бо в світлі останніх подій, я вирішив напряму підписати контракт  із власником компанії з виробництва будівельних матеріалів. Два різні світи, а людей готових до легкої наживи вистачає  кругом

— Ой, та облиш ти свій тон Правителя хоч на годину! — відмахнувся Лев, задоволено розглядаючи меню з галицькими сирниками. — Дивись краще, он дві симпатичні львів'янки вже хвилин п'ять на нас так дивляться, наче ми — головний приз у лотереї. О, дивись, посміхаються. Може, запросимо їх на каву? Розкажемо, що ми власники нового нічного клубу  на Стрийській, і запросимо  на відкриття. Буде весело.

Ріан повернув голову й помітив двох дівчат за сусіднім столиком, які справді шушукалися, кидаючи на статних, засмаглих красенів-чоловіків красномовні погляди.

— Облиш, Леве. Ще тут не вистачало на свою голову знайти нову халепу. Ми ще не знайшли мою… — Ріан ледь не обмовився, мало не бовкнувши «істинну», але вчасно прикусив язика.

Яка вона в біса істинна? Вона — справжня стерва! Зухвала, нестерпна дівчина, яка просто взяла і безжально викинула його, великого Правителя, зі свого життя, так ніби й не було тієї казкової ночі. Тієї самої ночі, яку він сам уже третій день поспіль не може забути ні на хвилину, прокручуючи в голові кожен її поцілунок і кожне гостре слівце.

— … більше ніяких жінок, — похмуро закінчив Ріан, роблячи ковток кави. — З мене досить. Але якщо ти особисто маєш велике бажання познайомитися з ними — валяй, я заперечувати не стану. Буду твоїм мовчазним супроводжуючим.

— Ну ти й нудним типом став за ці три дні, Ваша Високосте, — насмішкувато відповів Лев, розслаблено відкинувшись на спинку крісла й навіть не думаючи приховувати єхидну посмішку. — Раніше за тобою такої туги не помічалося. Гаразд, і таке буває, коли якась зухвала дівчина забирає з собою весь твій королівський гонор.

Ріан лише зміряв друга таким поглядом, від якого в Магістраті у когось уже відібрало б мову, але Лев лише весело підмигнув у відповідь.

— З тутешніми красунями я ввечері з кимось обов'язково познайомлюся, — продовжив Голова Канцелярії, діловито згортаючи меню. — А зараз ми швиденько снідаємо і їдемо на Стрийську. Треба особисто перевірити, як там іде підготовка до сьогоднішнього відкриття версії номер два нашого клубу “Рівні”. Подивимося, яка з них зрештою буде успішніша — наша столична чи ця, львівська.

Ріан при згадці назви клубу ледь помітно здригнувся. «Рівні». Саме під цими неоновими вивісками три дні тому його світ дав тріщину.

— Головне, щоб тутешні «Рівні» приносили чистий прибуток і не створювали мені зайвого головного болю, — сухо зауважив Принц, хоча всередині в нього знову зрадницьки тьохнуло. — І простеж, щоб охорона на вході працювала ідеально. Мені не потрібні казуси на відкритті в Нижньому світі.

— Ой, не переживай, там усе буде за вищим розрядом, — запевнив Лев, розплачуючись за каву та сніданок. — Смертні будуть у захваті від атмосфери. Рушаймо, машина вже чекає.

Чоловіки підвелися з-за столика літньої тераси й попрямували через тінисті алеї Стрийського парку до виходу, де на них чекав строгий чорний автомобіль. Попереду був насичений день, і Ріан навіть не здогадувався, які сюрпризи підготував для нього вечірній Львів у його власному новому клубі.

***

А в цей самий час, на іншому боці затягнутого хмарами міста, Віка вкотре бігла по мокрій доріжці навколо стадіону. Дрібний, прохолодний літній дощ, який щойно пустився над Львовом, не заважав їй — навпаки, він наче додавав сил жити й дихати далі.

Тільки йому, цьому німому львівському дощу, вона зараз могла без остраху розповісти свою головну, пекучу таємницю. Про те, що її серце... її дурне серце насправді залишилося там, у зовсім іншому, невідомому їй світі. В дивовижному місті Магістрату, яке тепер, серед звичної людської буденності, дедалі більше здавалося їй прекрасним, але недосяжним сном.

Краплі неба й гарячі сльози, що капали з її очей одночасно, обпікали зранену душу і водночас дивовижним чином заживляли її. Віка різко зупинилася, намагаючись видихнути зайве, гаряче повітря, що здавлювало легені. Вона важко нагнулася до землі, упершись долонями в коліна.

Серце калатало в грудях як божевільне, заходячись від шаленого ритму. Вона змушена була визнати: сьогодні бігун з неї просто нікудишній. Останні три дні повністю вибили її зі звичної колії. Кожен спогад про ЙОГО крижані очі, міцні обійми та аромат тієї ночі відгукувався всередині тупим, тужливим болем. Вона втекла, щоб урятувати свою незалежність, але, схоже, у тій спальні його вона залишила значно більше, ніж просто спогад.