5. Рівні

Емма прокинулася під ранок, коли перші несміливі промені сонця тільки-но запалювалися над далеким горизонтом Синергая. Голова вже не боліла, а магічні канали, вщент випалені нічним спалахом, раптом виявилися заповненими вщерть. Королева здивовано прислухалася до власних відчуттів і раптом помітила, що її хтось міцно тримає за руку.

Це було дивовижне, майже забуте людське тепло. Але найдивнішим було те, що разом із цим дотиком у тіло Емми перетікала незвідана, м'яка й дика магія.

Вона обережно повернула голову. Віка тихо спала поруч на сусідній подушці, згорнувшись калачиком, і навіть уві сні не випускала долоню старої магеси.

Від цієї земної дівчини зараз виразно й потужно резонувала чиста, первозданна магія. Вона немов ділилася з Еммою власною життєвою силою. Справжня жива батарейка лежала поруч із нею на королівському ліжку і просто так, без жодних заклять чи користолюбства, віддавала найдорожче — магічне тепло своєї пораненої душі.

Емма Вайрус затамувала подих, боячись поворухнутися, аби не сполохати цей момент. Тепер у неї не залишалося жодних сумнівів. Магічний конструкт Віки був унікальним. Вона була ідеальною противагою для Ріана — єдиною, хто міг не просто витримати його руйнівну силу, а й наповнити її світлом.

Але перш ніж звести їх разом, Емма мала збагнути: що ж за таємницю приховують ті п'ятдесят років, які її власний дід так жорстоко випалив із її пам'яті? Таємницю, яку ця дивовижна дівчина щойно допомогла їй виявити.

Віка заворушилася, солодко потягнулася і повільно розплющила очі. Сонце вже заливало спальню м'яким золотавим світлом. Побачивши, що королева дивиться на неї, дівчина не зніяковіла і не відсахнулася. Вона так і не випустила долоню Емми, а її погляд залишався відкритим і напрочуд теплим.

— Доброго ранку, Ба, — Віка щиро всміхнулася, заглядаючи в очі жінці. — Як ти себе почуваєш? Ти мене вночі так настрашила... Будь ласка, не роби більше так.

Емма відчула, як у грудях солодким щемом розливається та сама первісна магія, якою дівчина безкорисливо ділилася з нею всю ніч. Тверда крига, яку королева нарощувала навколо свого серця століттями, стрімко танула.

— Не буду більше, Ві, — м'яко пообіцяла Емма, і на її обличчі з'явилася зовсім не королівська, а справжня, турботлива бабусина усмішка. Вона легенько стиснула пальці дівчини у відповідь. — Якщо ти й надалі будеш називати мене “Ба”.

Віка на мить затихла, вслухаючись у це нове для себе ім'я — «Ві». Так її називала лише одна людина у світі. І тепер, сидячи на розкішному ліжку в іншому всесвіті, вона раптом чітко усвідомила: вона не одна. Її Ба, її рідна Емма Верес, ніби передала її з рук до рук своєї “сестри”, щоб Віка знову знайшла захист і дім.

— Домовилися, Ба, — тихо відповіла Віка, руйнуючи останні бар'єри між ними.

Вони не шукали сьогодні жодних відповідей. Жодних розгадок, магічних блоків, суворих контрактів чи родинних таємниць — усе це було рішуче відсунуто на потім. Цей день вони вирішили просто прожити. По-справжньому, безтурботно і щасливо.

Уже за годину, вбравшись у легкий, зручний одяг, Ба і Ві повільно гуляли безкраїм полем півоній. Сонце Синергая лагідно гріло плечі, а легкий вітерець хвилями гонив полем неймовірний, солодкий аромат. Тут, серед рожевих та білих бутонів, які сягали Віці майже до пояса, не було місця для тривог.

Даяна, миттєво зорієнтувавшись у настрої своєї королеви, влаштувала для них затишне місце прямо посеред квітучого моря. На невеликому кованому столику під розлогим навісом парував запашний чай із трав Позасвіття, який пахнув лісовими суницями та м'ятою. До нього подали легке земне печиво, яке так любила Віка.

Вони сиділи годинами, неспішно попиваючи гарячий напій, і просто розмовляли. Але цього разу Емма не зачитувала сухі хроніки Магістрату, а Віка не перевіряла хронологію. Вони розповідали одна одній кумедні, теплі історії. Емма згадувала про  свої витівки, як у дитинстві примудрялася ховати магічні амулети в капці суворих радників, а Віка, сміючись, розповідала про свої студентські роки, про львівські дощі, каву на Вірменській та про те, як Ба (Емма Верес) колись вчила її печи підчеревину в духовці, коли за вікном тріщав мороз.

У цих розмовах не було фальші. Віка вперше за довгі роки відчула, як повністю розслабляються її вічно напружені плечі. Вона дивилася на усміхнену Емму Вайрус і бачила в її очах те саме рідне, глибоке світло, яке колись зігрівало її в маленькому будинку на Землі.

Емма Вайрус теж була по-справжньому щасливою. Вона дивилася на Віку, яка з підігнутими ногами сиділа в кріслі, мружилася від сонця й щиро реготала, і в душі королеви панував абсолютний, кришталевий спокій. Ця земна дівчина повернула в її розкішну, але холодну резиденцію життя.

Вони залишили весь світ десь там, за горизонтом. І цього дня вони обоє були абсолютно, беззастережно щасливі.

— Ві, я хочу зробити для тебе подарунок, — лагідно заговорила Емма, хитро примруживши очі. Вона вирішила чітко рухатися за своїм планом — познайомити цю неймовірну дівчину з Ріаном так, щоб жодна з них не здогадалася про її втручання. — Ти ж сьогодні розповідала, що дуже любиш танцювати.

— Обожнюю танцювати! — у Віки на мить спалахнули очі, але вона тут же нерішуче поглянула на Емму, хоча цікавість приховати не змогла. — А що за подарунок?

— Срібна картка-запрошення в новий нічний клуб, — Емма граціозно підсунула до неї витончений мерехтливий квиток. — Сьогодні цей заклад уперше відкриває свої двері для відвідувачів. Це буде грандіозна подія.

— Але... я ж зовсім нічого не знаю про ваш світ, — завагалася Віка, і в її голосі прорізався суто земний прагматизм. — Я боюся, що просто не знайду дороги ні в сам клуб, ні назад до резиденції.

— З Даяною підете разом, — безпечно відмахнулася Ба, наче все вже було вирішено. — Нема чого таким молодим і вродливим дівчатам у суботній вечір сидіти вдома. Їдьте, розважтеся і насолоджуйтеся цим прекрасним вечором.