Перша частина

Анатолій Привітний

Він і Вона

або

розірване кохання

- Ти?

- Я!

- Але як, такого не може бути, це нереально це… – Він дивився і не вірив. Він ніколи не вірив у надприродні сили.

- Але ж ти хотів?

- Я щодня, кожну хвилину, кожну… - слова застрягли в горлі, що можна було зараз говорити, адже він її бачить.

Вона посміхнулася.

- Наші бажання здійснилися.

- Я тобі, скільки хотів сказати, як я жив увесь цей час... Я навчився готувати усі страви, які ти готувала. Прибираю в квартирі, перу шкарпетки, і говорю зараз дурниці. Як я хотів тебе бачити. Мені погано, дуже погано без тебе.

- Я знаю, цілий рік усі віддавали мені останнє бажання. І ось ми зустрілися.

- Чому так вийшло?

- Мабуть, така доля.

- Але чому ми? Чому саме з нами?

- Тут усі запитують себе, і ніхто не знайшов відповіді. — На її обличчі з'явився смуток.

- Але так несправедливо, так не повинно бути. Я ніколи не казав, що тебе люблю, я так боявся злякати щастя. Я жив з твоїм ім'ям на вустах.

- У тебе сльози.

Він мовчав і плакав.

- Не треба було нічого говорити, я все бачила, я теж люблю тебе. Коли ти спав, я тихенько приходила і на вушко шепотіла, люблю, люблю.

Він хотів кинутися й обійняти її, але наказовий жест його зупинив. - Я теж хочу тебе обійняти, але це неможливо, наші душі перебувають у різних світах. - Її рука піднялася і наблизилася до кордону, кілька сантиметрів відокремлювали її долоню від його голови. - Ти постарів.

Він свою долоню наблизив до її долоні. - Як ти тут живеш?

- Мені сумно без тебе. Я в думках щодня поруч із тобою… Ти знову плачеш.

- Я ніколи не плакав, можна я зараз…

- Можна, тут можна, тут тільки я і ти.

- Хочу так завжди.

Вона знову посміхнулася. У нього на душі стало добре та легко.

- На жаль це неможливо.

- Але ми ж хочемо! Скажи, чи тут зустрічаються ті, хто в тому житті любили один одного?

- Наш час закінчився.

Вона відвернулася і пішла. Але він встиг помітити, у улюблених очах з'явилися сльози. Буря почуттів сколихнула душу, за секунду перед його поглядом промайнуло життя. Що він робитиме у цьому світі, кому він потрібен?

Не вагаючись, він переступив межу.

***

- Покажи мені документ, - капітан узяв рапорт і заглибився в читання. - Ти що? Що це таке? - Палець чоловіка уткнувся в аркуш паперу.

Молодий лейтенант патрульної служби зіщулився і через руку подивився на свою писанину.

- Але чому? Я правильно написав «постраждалий спочатку натиснув на гальмо і

зупинився. Потім увімкнув передачу, розігнав машину на максимальних обертах двигуна, про що свідчить гальмівний шлях і прослизання шин». Он на дорозі, скільки гуми горілої прилипло.

Капітан нахилився, уважно вивчаючи сліди залишені шинами автомобіля. Лейтенант мав рацію.

- Ти, ось як напиши «ймовірною причиною екстреного гальмування є втрата контролю за дорожньою обстановкою, сон за кермом». Не будемо турбувати душу покійного. - Він крадькома перехрестився, потім ще двічі.

Сумно. Кінець.