Розділ 4

Я уважно дивлюся йому в очі — доволі красиві й виразні. Мене дивує, що не дивлячись на те, що він грабіжник, обличчя чоловіка не викликає відрази чи відчуття, що переді мною погана людина. Навпаки.

— То ти добре знаєш свою подружку?

— Не те щоб дуже, — кажу тихо. — Вона більше знайома, ніж близька подруга.

Він всміхається кутиком рота. Здається читає мої думки й бачить емоції. Від цього мені ніяково. 

— Пішли зі мною.

— Н-навіщо?

— Не чіпай її! — вигукує Ілля.

Платон на нього не реагує. Бере ніж й розрізає скотч на щиколотках і зап'ястках. Смикає мене за руку. Я різко встаю й ледь не падаю. Ноги заніміли від сидіння в одній позі. Платон притримує мене рукою за талію.

— Чуєш, я сказав не чіпай її! — кричить Ілля. Він безсило сіпається на стільці.

— Діду, я думаю краще заклеїти йому рота, бо він мене нервує, — Платон дивиться на Старого.

Той киває. Підходить до мого хлопця.

— Не хвилюйся синку, — каже спокійно. — Нічого поганого ми твоїй дівчині не зробимо.

Потім заклеює Іллі рот й ми йдемо до сходів.

Я озираюся й бачу його винуваті, нещасні очі. 

Цієї миті Платон мене легенько штовхає у спину. Ми підіймаємося сходами. Заходимо до кабінету Нестора Петровича — батька Уляни. Я ніколи раніше тут не бувала. Кабінет батька Уляни й взагалі його справи — це була таємниця під сімома замками. Подруга завжди уникала про це говорити. Ці двері постійно були зачиненими. І от зараз я стою тут, розглядаючи антикварні стіл і шафу, статуетки, кілька картин на стіні.

— Діду, може візьмемо кілька картин та й ну його, той сейф? — Каже Платон. — Тут і без грошей є чим поживитися.

— А ти спробуй ще все це продати, — Старий хитає головою. — Ти не уявляєш, які у Нестора зв'язки. Як тільки десь піде чутка, що його картина продається, він залучить таких людей, що ми живими не виберемося.

Слухаю їхню розмову з цікавістю. Коли я питала Уляну, ким працює її батько, вона казала, що він перекладач англійської мови для дуже серйозних людей. Жартувала, що її тато як дипломат, вирішує питання між людьми, які не розуміють одне одного. Що з її слів було правдою не знаю. А зараз виходить, що її батько був бандитом чи що?

— Скоріше крутився серед політиків і бандитів, що в принципі одне і те ж, — відповідає мені Старий і я тільки зараз усвідомлюю, що сказала свої думки вголос.

Моя увага привернута до сейфа в стіні, розміром метр на метр. На підлозі лежить картина, якою вочевидь сейф був закритий.

— Ну то що, посприяєш нам? — Питає Платон.

— Як саме? Я сейфи відчиняти не вмію.

— Ми будемо пробувати різні цифрові комбінації. Твоя задача — допомагати нам з даними з життя Уляни. Можливо щось підійде.

Я вимушено киваю, але відчуваю провину за те, що співпрацюватиму зі злодіями. 

— Ой та перестань, — криво посміхається Платон, помітивши моє вагання. — Ти навіть не уявляєш, що за сімейка у твоєї любої Уляни.

— Платоне, припини, — його зупиняє Старий. 

Той відразу замовкає.

— Почнемо, — Молодший одягає рукавички й підходить до сейфа. — Тут код з шести знаків. Теоретично може бути день народження або Уляни або її татка. Які в них дати?

— Маєте на увазі Нестора Петровича? то я не знаю, — знизую плечима. — Якщо Уляни, то це 26.03.1997 року.

Платон повільно рухає кодовий механізм, зупиняючи його на потрібних цифрах. Потім зітхає.

— Ні, не те. Ти точно правильно сказала?

— Точно. 

— Може це день вступу до університету чи коли її похрестили. 

— Я не знаю цих дат. Хто таке взагалі запам'ятовує?

— Це була погана ідея, — каже Старий й махає рукою. — Слухай, а може спробувати його підірвати чи зробити в ньому дірку?

Платон задумується.

— Щось ви не дуже підготувалися, — не втримуюся й відразу прикушую язика, бо Платон дивиться на мене зі злістю. 

— Краще мовчи, як хочеш, щоб твій коханий залишився живим.

Від його слів я зіщулююся.

— Як тебе звати? — До мене звертається Старий.

— Орися.

— Орися, він жартує. Він не зробить нічого поганого ні тобі, ні твоєму хлопцеві.

Я з надією киваю, але коли дивлюся на Платона, то всередині все стискається від страху. Той зло усміхається.  

— Значить сидітимемо тут тиждень, поки ти Орися не здогадаєшся, який може бути код від сейфа. 

Перспектива сидіти тут замкненою з двома грабіжниками мене не радує. Старий дивиться на годинник. 

— Зараз 10:30. Раз у нас в запасі тиждень, то може розв'яжемо хлопця внизу й підготуємося до Нового року? Відсвяткуємо, — чоловік з усмішкою прицмокнув, чим викликав у мене здивування. Серйозно, вони взяли нас у заручники й хочуть святкувати з нами Новий рік? 

Видно ці думки відобразилися в мене на обличчі, бо Платон засміявся.

— А ти, Орисю, віддаєш перевагу сидінню в новорічну ніч зв'язаною на стільці на кухні?

Мені здається, що я потрапила в театр абсурду. Така ситуація може бути лише в кіно, але я справді починаю думати, що як нічого не можна вдіяти, щоб звільнитися, то чого не полегшити собі ситуацію й справді не відсвяткувати Новий рік в тих умовах, які є.