12. Гонка і загадковий приз, який я (не) виграю.

ЯР

Сьогодні мала бути чергова гонка. Діна на днях просила її покатати, може взяти її з собою? Ні, раптом Маша-Даша полізе цілуватись на очах у Діни, недобре вийде. Я ж ще нікого не попередив, що в мене тепер хтось є. Хоча, про що це я? Діна просто живе у мене, не треба все ускладнювати.

Вона навіть не зрозуміла, що я її поцілував вчора, на дивані. Хоча, я ж спеціально поцілував, поки вона спала, тож чого я очікував? Що вона прокинеться і відповість на поцілунок? Поглибить його і... 

Я ледь не розсміявся. Ні, я вже сьогодні був у душі, більше не піду. І взагалі скоро на перегони. 

Сьогодні Діна майже цілий день просиділа в кімнаті... Займалась. Я заходив декілька разів, ставив їй тарілку з їжею, вона навіть не одразу це помітила — настільки була зосереджена на своїх домашках. Напевно тому, що пропустила пару днів через біль в нозі. Все ж, вона — дуже старанна. Але не від світу цього. 

І як вона жила до мене?

Орендовувала десь квартиру чи кімнату, ми про це не говорили... Єдине, що я знаю, так це те, що вона не жила з Ромою, і це мене тішило. 

Але той її сон... Чомусь не можу не думати про те, що та «тюрма», в яку її посадив Рома, в якомусь сенсі була саме поруч зі мною. Просто Діна про це не знала. А якби дізналась, то... Напевно, саме цей факт стримав мене вчора від другого поцілунку. 

І сказав їй жити тут, скільки вона захоче... Ну хоча, що ще я міг сказати в тій ситуації? Мені весело, коли вона поруч, та й взагалі подобається жити з нею. 

Добре, зайду, запрошу на перегони, якщо буде в прострації — нехай, не візьму з собою. Якщо ж почує і зацікавиться — візьму. 

Вирішивши, що це найоптимальніший варіант, пішов до її кімнати.

Діна саме відкинулась на спинку крісла і робила кругові рухи головою. Після багаточасового сидіння мʼязи, напевно, боліли, і так вона намагалась хоч трохи їх розслабити. 

Підійшов зі спини і торкнувся долонями її плечей. Невинний жест. 

— Тобі б не завадив масаж, — сказав, нахилившись до її вуха. 

— Я не помітила, як ти увійшов, — практично прошепотіла вона, подивившись на мене. — А що це на тобі? — звернула увагу на мою форму для перегонів. 

— Планую поїхати на гонку, в мене вони практично щотижня, — я усміхнувся, погладивши її плечі, злегка натискаючи на них, бо дійсно відчував, що вони дуже напружені. — Не бійся, буде трохи боляче, але потім стане добре... 

— Угу, — вона зморщила носик від болю, а потім зацікавлено перепитала. — Справжня гонка?  Те саме одне із твоїх хобі?

— Так, те саме, — я усміхнувся, плавно переходячи на шию. Тут вже був обережніший. Хотілось гладити її шкіру, а ще — нахилитися трохи ближче і торкнутись губами вуха, або й шиї... Може, зробити це ніби випадково. Хмм...

— Яр... — на видиху сказала вона.

— Хочеш зі мною? — все ж запитав, злегка відсторонюючись. — Ти ж ніби хотіла, щоб я тебе покатав. Правда, покатати можу після перегонів, або трохи до. Але збирайся швидко, щоб встигли. Якщо ти авжеж не надто втомилась. 

— Так, хочу, — вона кивнула. — Все одно сиділа цілий день, від чого тут втомлюватись!

— Тоді чекаю на тебе внизу за десять хвилин, — усміхнувся, прибираючи руки з її плечей та шиї. 

Вона знов кивнула, а я вийшов. 

Одразу спустився на перший поверх, сів на диван. 

Діна вийшла дуже швидко, практично вибігла. Я боявся, що вона зараз знов навернеться, але обійшлось. Схоже, її нозі вже було набагато краще. 

Одяглася в джинси та кофтинку з невеличким вирізом. А ще вдягнула на шию якийсь кулон, який цей виріз підкреслював. 

— Погнали, — я встав з дивана, і ми пішли з квартири. Я зачинив її, потім ми на ліфті спустились до підземного паркінгу. 

А далі дійшли до моїх машин. Їх у мене було дві. Перша для гонок «Флейма», а інша — для всього іншого. 

Та, що була для гонок, Nissan GT-R NISMO кольору мокрого асфальту, була моєю улюбленицею. Я натиснув на кнопку на ключі й розблокував машину, а потім відкрив дверцята для Діни. 

— Ну що ж, сідай, — я усміхнувся. 

— Вона прямо як з майбутнього! — здивовано сказала Діна, сідаючи всередину. 

Я прикрив дверцята і сів біля неї, на місце водія. 

Озирнувся: вона навіть не пристібнулася... Але оглядала машину з зацікавленістю. Авжеж, тут багато чого було не так, як вона звикла бачити у звичайних тачках. 

— Коли сідаєш в спорткар, треба пристібнутись, — сказав, потягнувшись за паском безпеки прямо через неї. Ми знов були дуже близько. 

— Я запамʼятаю, — тихо сказала вона, відводячи погляд і, схоже, таки трохи зніяковівши. 

А раніше її ніщо не могло змусити ніяковіти... 

Я усміхнувся. Хоч якийсь прогрес.

Відсторонившись, я теж пристебнувся, потім завів машину і ми виїхали з паркінгу на вечірню, майже нічну дорогу. Я увімкнув Радарбот. 

— Зараз виїдемо на кільцеву, в зону без камер, і можу показати тобі пару цікавинок, що скажеш? Як ти взагалі до швидкості ставишся?