10. Бійка і моя кульгаюча захисниця з настільною лампою.

ЯР

— Якого біса ви приходите без запрошення? — сказав, спустившись вниз, до друзів.

Ці двоє розвалились на кутовому дивані зі столом для покеру і жерли кляті оливки. Греки блін, нічого не скажеш!

Я страшенно розлютився.

— Не памʼятаю, щоб раніше це тебе так дратувало, — насупився Ден. — І взагалі, сьогодні мала бути гра, якщо ти не забув! Чи ти більше не граєш?

— Авжеж, граю, — я зітхнув і, сівши навпроти Дена, взяв колоду, яка лежала в спеціальному мішечку в столі.

Так, мені просто треба зіграти, і все прийде в норму. Не думав, що можу так розізлитись через таке... Чорт. Хоч би вона сиділа там, як мишка. Не спускалась... Ці двоє можуть ляпнути щось зайве, я не хочу, щоб вона це почула.

— Вона, напевно, дійсно гаряча штучка, раз ти так роздратувався, — Сем усміхнувся. — Хоча, виглядає не айс... І нога ця ще...

Ці слова мене виводили, але я тримався. Все ж, цим двом не варто бачити, що... Про що це я. Просто я не хочу, щоб вони влазили, ось і все! Ніякої іншої причини нема!

Мене дратували мої ж думки. Ніколи не думав, що за такий короткий час буквально все в моєму житті стане з ніг на голову.

Треба заспокоїтись... Тихо.

— Якщо зараз виграю, — я дістав колоду з мішечка і почав тасувати карти. — Виконаєте будь-яке моє бажання.

— Яре, ми тобі не тимчасові! — Ден усміхнувся. — Хоча, якщо ти поставиш те кумедне дівчисько...

— Що, злякались? — я усміхнувся.

— А сам? — Ден подивився на мене. — Поставиш її?

— Ні, — похитав головою. — У вас нема нічого, вартого її.

— А сам же до цього оцінив її... У скільки там? — Сем нахмурився, напевно, намагаючись згадати суму, на противагу якій Рома поставив Діну.

— Це Рома зробив, — тихіше сказав я, озираючись на сходи. — Так, я не хочу цих розмов тут. Прийшли в мій дім — грайте за моїми правилами, або валіть.

— Не хочеш, щоб вона згадувала про те, що коханий її програв? — Ден подивився на мене. — Швидко ж ти змінився...

— Я так розумію, ви будете звалювати? — я насупився.

Вже й гри не хотілось. І це було дивно. Я був впевнений, що саме гра допоможе мені вирулити все у звичне річище, але ні. Коханий, теж мені! А вона… Навіть не знає, що цей недоумок зробив…

— Та годі вже злитись, — Сем поплескав мене по плечу. — Роздавай.

— Одна гра, — я перетасував колоду і почав роздавати карти на трьох. — Якщо я виграю, щоб більше не зʼявлялись в мене вдома без дзвінка, хоча Діні я і так забороню відчиняти вам наступного разу...

— А якщо виграємо ми? — перепитав Ден.

— Цього не станеться, — я усміхнувся, карти вже були роздані.

— Але ти маєш зробити ставку, — заперечив Сем.

— І що ви хочете? — я подивився на друзів.

— Якщо ми виграємо, даси й нам трохи розважитись з хромоніжкою, — Ден посміхнувся, а я навіть не зрозумів, як мій кулак опинився в районі його перенісся.

Хрускіт кістки, чи то моєї, чи то його, був доволі красномовним. Карти розлетілись. Я діяв просто на автоматі, зовсім не встигнувши подумати над тим, що взагалі роблю...

— Чорт, Яр! — Ден схопився за ніс, з якого текла кров. — Якого біса?

— Ігри закінчились, — я трухнув рукою, а потім взяв серветку і витер з кулака залишки чужої крові.

На диво, відчував себе абсолютно спокійним і навіть задоволеним, не зважаючи на те, що щойно зламав носа своєму ніби як найкращому другові. 

— У тебе вже зовсім дах поїхав! — закричав Ден, і вскочивши на ноги, кинувся в мій бік.

Я усміхнувся і навіть не збирався ухилятись. Можливо, хоч нормальна бійка мене розтормошить?...

— Стоп! — вигукнув Сем, хапаючи Дена під руки вже тоді, коли той встиг замахнутись.

Чужий кулак таки торкнувся вилиці, але по дотичній траєкторії, тож удар практично не відчувався.

На автоматі вже збирався лупонути його з усієї дурі у відповідь, але тепер Сем опинився прямо між нами.

— Ви що реально будете битися через дівчисько? — він подивився спочатку на Дена, а потім на мене. — Забули? Дружба — вище за все.

Я зробив глибокий видих і вже збирався дійсно трохи заспокоїтись, якщо не заради цих двох, то хоча б заради того, щоб Діна все це раптом не почула і не спустилась вниз.

— Та у Яра просто поїхав дах! — Ден криво посміхнувся. — Подумати тільки, хромоніжка, яку програли, недолугий приз і...

Я знов накинувся на цього придурка і повалив на підлогу.

— Як ви мене дістали! — Сем схопив мене за руку, і завернув її за спину, не давши нанести критичний удар; не дарма він з дитинства займається єдиноборствами, ані мені, ані Дену з ним точно не впоратись, хоч ми обидва теж тренуємось. — Ну добре ще Ден, він завжди був таким, але ти, Яре... Це зовсім не схоже на тебе. Ти спускаєш пар не так.