9. Приз, що падає прямо у руки, обіцянка покатати на машині і грек, який любить німф.

Ледь поборов бажання простежити за нею. Тверезість, схоже, не йшла мені на користь.

Але все ж я вищий за це. Рома не ризикне розказати їй правду. Пройде місяць і я просто придумаю, як її виселити, під яким приводом. Ця ставка... Нащо я її взагалі прийняв? Адреналін ще той, але наслідки....

Треба було розвіятись, і я знав один спосіб. Точніше, знав я два, однак один з них якраз і привів до цієї заплутаної ситуації. А до другого треба було чекати ще більш ніж пів тижня. Можливо, мені краще просто якомога менше перетинатися з Діною, і тоді все буде нормально.

Мене дратували такі люди, як вона. Така наївна... Як, я не розумів, як вона змогла отак просто повірити Ромі, він же ще той хитрий тип.

Розв'язання проблеми прийшло спонтанно. Мені просто треба бачитись з нею якомога менше.

Так ми спокійно проживемо разом один місяць, а потім я зможу відпустити її під приводом того, що вона мені набридла. Для неї ж придумаю якусь іншу причину. Тоді моє життя знов повернеться до норми.

Саме так я і робив практично весь робочий тиждень. На диво, роботи знайшлось доволі багато. Я відмовляв друзям у зустрічі, пообіцявши, що відірвемось вже на вихідні, і з головою занурився у роботу. Батько був вражений моєю працьовитістю на цьому тижні, а друзі були шоковані, що я не зʼявився на зустріч у середу.

В нашому маленькому клубі за інтересами зустрічі зазвичай проводились два рази на тиждень: в середу та пʼятницю. Авжеж, головна гра тижня була в пʼятницю, але і в середу ми зазвичай придумували щось цікаве. Як я любив повторювати, «середа — маленька пʼятниця».

Я спеціально нікого не попередив сильно заздалегідь. Замість того подзвонив за дві години до звичайного часу зустрічі й просто все скасував. Сказав, що цього тижня маю працювати... Докотився. Відмазуватись від ігор роботою! Подумати тільки...

Єдиний час, коли ми з Діною продовжували перетинатися, був ранок.

Вона справно готувала сніданок, ми сиділи за столом, перекидувались парою фраз і снідали разом. В пʼятницю вона встала раніше, напевно, щоб спробувати приготувати щось новеньке.... Я зрозумів це тому, що мене розбудив запах гарі...

Підскочив з ліжка, злякавшись, що там вже щось горить! Навіть не вдягнувшись, в самих трусах і футболці, побіг на кухню. Вся кімната була заповнена димом... Діна відчиняла вікна, стаючи на підвіконня... Виглядало дуже небезпечно, враховуючи розмір вікон та останній поверх.

Вона так швидко рухалась підвіконням, що я сам не зрозумів, як опинився прямо за її спиною саме в той момент, коли моя горе-сусідка примудрилася посковзнутись і почати падати.

А я її зловив. Злякався. Чому? Цікаво...

Наші погляди зустрілись... Навіть в цьому клятому диму я не міг відвести від неї погляду.

— П..Пробач, — пошепки вибачилась Діна, дивлячись прямо мені в очі. — Я хотіла приготувати тости та...

Ці кляті очі притягували. Що буде, якщо я подивлюсь в них трохи довше? Що, як... Ані питання, ані відповіді на них мені не подобались. Я швидко поставив її на підлогу і відпустив.

— Не роби так більше, — здається, говорив спокійно.

— Пробач... Я все приберу і... — вона раптом зморщилась ніби від болю і почала рухати стопою лівої ноги. — Ай...

— Болить? — не знаю чому, але я одразу присів навпочіпки й торкнувся долонею ноги.

— Трохи, — тихо сказала Діна, продовжуючи хмуритись. — Але мені сьогодні на пари, там важливі й...

— Нічого не станеться, якщо пропустиш один день, — сказав я, встаючи. — Відпочинь.

— Але...

— Якщо хочеш, я тобі довідку замовлю, — я усміхнувся. — Маю одного знайомого лікаря, ходив до нього пару місяців тому, після однієї аварії.

— Аварії? — злегка перелякано перепитала Діна, а потім, схоже, спробувала знов стати на ногу і її личко знов змінилось від болю.

— Ти хоч дійти до ліжка зможеш? — я зітхнув.

— Мені треба в університет... — вперто сказала вона, знов зазирнувши мені в очі.

— Яке ж ти дитя, — я усміхнувся, а потім підхопив її за талію і просто перекинув через плече.

— Яре, що ти робиш?! — шоковано запитала Діна.

— Несу тебе в ліжко, — як ні в чому не бувало сказав я.

— В ліжко?... — трохи перелякано пискнула дівчина, коли я вже виніс її з кухні.

— Так, саме там тобі й місце, будь хорошою дівчинкою і не сперечайся, — я пройшов коридором до її кімнати, відкрив двері.

Не був тут вже декілька днів. Кімната була не надто прибрана... Всюди валялись зімʼяті папірці. З одягу, правда, побачив лише одну кофту на стільці. Усміхнувся і поніс її до ліжка.

— Ярославе, відпусти... — тихо пробубоніла вона.

— Слухаюсь, — я дійсно взяв її за талію і буквально вклав у ліжко.

І тепер вона лежала піді мною, а я нависав зверху. Що я роблю...? Я подався вперед і мало не поцілував її, але в останню мить, замість того, щоб торкнутись чужих губ, нахилився ще нижче, до її вуха:

— Зараз ще мазь принесу, — прошепотів і одразу відсторонився, не бажаючи більше дивитись на неї.