7. Яка ж вона... Мила. Ні, дурна, дурна, що ще за «мила»? 

ЯР

Яка ж вона... Мила. Ні, дурна, дурна, що ще за «мила»? 

Я стояв під дверима і усміхався, як ідіот, в той час як Діна там мало не плакала. Поїздка містом і тренування тільки-тільки привели мене в норму, а тут... 

Це все вплив мого рушника на ній. Під ним же нічого не було... Волога шкіра і все... Вона дійсно обернулась ним... І якщо я піду в душ прямо зараз, то... Ні, краще про це не думати, зовсім не думати. Вона обернулась ним просто через те, що розгубилась, і що там не було іншого.

— Не плач, — сказав, продовжуючи усміхатись. — Зараз ми тебе відімкнемо. Там же всього декілька кнопок. 

— Я і не плачу! — сказала Діна, схлипнувши. 

— Так-так, авжеж не плачеш, — заспокійливим тоном відповів я і одразу продовжив. — Коротше, просто затисни одночасно кнопку замку і решітку, це призведе до скидання попередньої команди.

— Добре, — тихо відповіла вона, і схоже зробила, що я сказав, бо замок клацнув і двері відімкнулись. 

Як тільки наші погляди зустрілись, вона мало не клацнула дверима назад, прямо в мене під носом, але я притримав їх. Не хотілось, щоб вона щось дійсно зламала і застрягла там. 

— Тихо-тихо, — заспокійливо продовжив я. — Краще нічого більше не роби, якщо не хочеш, щоб довелось викликати ведмежатників.

— Кого? — здивовано перепитала вона. 

— Одразу видно, що двері тобі зламувати не доводилось, — відповів весело. 

Настрій піднявся від нуля кудись в район плюс сімдесят. З нею я точно не занудьгую. Все ж, це була не така вже й погана ідея... Ще одна гра, не менш цікава, ніж карти на бажання. 

— А вам?... — запитала Діна, але майже одразу продовжила. — Чи знов скажете, що «менше знаю — краще сплю»? 

— Яка розумна дівчинка, — одразу похвалив я її. 

— Відпустіть двері, — тихенько сказала дівчина. 

— Ми знов «на ви»? — перепитав грайливо. 

— Ні, але...

— Повтори ще раз, але правильно, — я також заговорив тихіше, це додавало розмові якихось пікантних ноток. — І звертайся до мене на імʼя. 

— Яре, відпусти двері, — зовсім пошепки вимовила Діна. 

— Тільки не замикайся, домовились? 

— Так...

— Добре, — я нарешті відпустив двері. 

Прикрив очі і став собі уявляти, що ж зараз відбувалось там, буквально в декількох сантиметрах від мене. 

Ось вона знімає мій халат... Плавно, я бачу, як її шкірою десь на шиї скочуються маленькі краплі води. Вона ж не витерлась, вдягнула його прямо на вологе від води тіло. В неї має бути дуже мʼяка та пружна шкіра і...

Раптом двері різко відкрились і мене мало не прибило до стінки. Не очікував, що вона вдягнеться так швидко... Добре, що в мене хороша реакція і я встиг виставити руку вперед. 

— Ой, вибач! — протараторила Діна, подивившись на мене. 

Її волосся все ще було вологим. Ледь стримувався, щоб не торкнутись. Якби ж той гад сказав їй, то я б міг... Хоча, кого я обманюю, я б не став. 

Тепер це було схоже не на нагороду, а якесь дуже витончене покарання. Ніби доля жартувала з мене, втілюючи мої необдумані забаганки в зовсім неочікуваній для мене формі, грала зі мною, замість того, щоб я сам грав так, як любив... Це було якесь нове відчуття. 

— Я піду... — вона відвела погляд і, схоже, злегка почервоніла. 

— Так, авжеж, — я кивнув. 

Хоч це її пройняло. Хоча може це просто в неї румʼянець після ванни, а я видаю бажане за дісне? Тим паче, я все ще з похмілля. Навіть покататись нормально не зміг... Просто відчув, що поки що рано, вирішив, що нормально поїду вже завтра, а сьогодні навіть швидкість не перевищував. 

Вона кивнула мені і мало не побігла до своєї кімнати. 

Я ж тим часом пішов до кухні. Хотілось щось перекусити, але те, що мене там зустріло, шокувало напевно не менше, ніж невинність мого «призу». 

Схоже, тут хтось щось спалив.... Ні, все було вимито і віддраяно, але я все одно відчував запах гарі. В мене був дуже гострий нюх, я такі штуки на раз вловлював. 

Я підійшов до холодильника і зазирнув усередину. Моїх продуктів тут практично не було... Точніше, не так, моїх продуктів було не видно за їжею цього дівча. Невже вона це все зʼїсть? 

— Пробач, я нічого не приготувала, — раптом почув я з-за спини. — Хотіла, але... 

— Ти ж мені не служниця чи щось таке, — я усміхнувся, обернувшись до дівчини. Її волосся все ще було вологим…

ДІНА

Так, я тоді збиралася підсмажити картоплю, але завтикала в телевізор, і майбутня вечеря перетворилася на вуглинки. Настрій готувати в мене зник, я знову зробила бутерброд і тоді пішла приймати водні процедури. Але не подумала, що коли повернеться Яр, то буде голодним…

Відчула сором за свою недоладність. За що не візьмуся — все не так, як має бути. Може, хоч яєшню підсмажити? З тим проблем не повинно бути, адже страва готується швидко,та, якщо стояти над сковорідкою і не відходити нікуди, згоріти вона не повинна.