6. Ціна спокусниці, замкненій у ванній кімнаті.

ЯР

Схоже, це дівча непробивне!

Вона дивилась на мене так, ніби зовсім не розуміла натяків. Та чому ніби... Вона дійсно не розуміла. Неможливо так гарно грати, правда?

— Яку ціну?... Я дійсно не маю багато грошей і... — вона опустила голову. — Просто скажіть.

— Та забий, — я махнув рукою.

— Ні, я маю платити, не можу жити тут безплатно! — рішуче сказала вона, нарешті підійнявши голову і подивившись на мене. — Якщо ми не домовимось, приїде моя мама і...

— В сенсі приїде? — перебив я її. Тільки її мами тут і не вистачало, їй богу!

— Ну вона переживає, — Діна почала зиркати своїми величезними очиськами по сторонах, а потім швидко затараторила. — Що я живу з неодруженим чоловіком, і ви навіть ціну так і не сказали.

— Головне не чіпай мій чай, — задумливо сказав я. — Можеш платити бутербродами. Щодо плити я ще не впевнений. Якщо ти з чаєм не могла впоратись, то довіряти тобі щось готувати може бути небезпечно...

— То ви дійсно... Неодружений? — раптом запитала вона.

— Ні, авжеж одружений, — відповів я, намагаючись тримати серйозний вигляд. — Просто дружина зараз виконувати свої обовʼязки не може, ото я і подумав що...

— Я можу готувати! Я впораюсь, навчусь і... — швидко почала говорити вона. — Ви ж про такі обовʼязки, правда?... Я і прибирати можу! Поки дружини нема... Мені правда нема де жити...

— Та я жартую, нема в мене ніякої дружини, — я вже ледь стримував сміх і весь серйозний вигляд тріщав по швах. — Живи, скільки хочеш, — я усміхнувся.

— А ціна?...

— Два бутерброди на день, — я схилив голову вбік і продовжував спостерігати за нею.

Щось в цьому дівча як магнітом притягувало мене. Цікаво, якби вона дізналась, що Рома поставив її, а я погодився на таку ставку, вона б його зненавиділа? А мене?

— Щось мало, — підозріло сказала вона, злегка надувши пухкі червоні губки і насупившись.

— Хочеш, щоб я придумав щось більш цікаве? — я усміхнувся. — Я можу, наприклад...

— Ні-ні, не треба! — одразу ж відповіла вона. — Я... Я постараюсь! І готувати навчусь, обіцяю!

— Я зараз напевно до зали піду, а може — покататись, ще не вирішив. Буду або за дві години, або десь за три-чотири. Ключа тобі не знайшов, треба замовити новий, — додав я. — Посидиш трохи вдома, добре?

— Добре, — вона усміхнулась. — Вже вечір, та й займатись треба... Ввечері я хіба що з Ромою можу зустрічатись, але в нього завжди так мало часу... — сумно сказала вона.

Згадка Роми змусила мене стиснути долоні в кулаки. Все ж, я відчував, що цей гад ще зовсім не розплатився зі мною за свій програш. І мене це злило. Сприймати Діну, як виграш, я не зміг.

— О! — раптом сказала вона. — А що значить «покататись»? На атракціонах чи щось таке, ви вже пару разів згадували щось подібне...

— Ні, — я похитав головою й усміхнувся. — Памʼятаєш, менше знаєш — краще спиш, Діно.

— Значить, на машині? — продовживала допит вона, ігноруючи мої погрози. — Чи на мотоциклі? А я думала, ви все ж актор...

— Я бізнесмен, і давай вже напевно на ти переходь, — я розімʼяв рукою шию, яка боліла від перебору денного сну.

— Ну якось незручно, ви старший і...

— Мені ще тридцяти нема, — я зітхнув. — І взагалі, ми тепер живемо разом. Дивно, що люди, які живуть разом, навіть не перейшли на ти.

— Напевно, — вона кивнула, а потім усміхнулась. — Добре, тоді я буду звати вас на ти.

— Не вас, а тебе, — виправив я її, зазирнувши в очі.

Все ж, яка вона довірлива.

— Тебе, — тихо сказала вона, не відводячи погляду.

— Все, я пішов, — я сам розірвав зоровий контакт; тепер мені знов здалось, що вона з мене просто знущається! Не можна так на чоловіків дивитись!

Встав з-за столу, пішов на вихід.

— Буду пізно, закрию тебе і відкрию...

— А раптом пожежа?! Я ж не вийду з квартири!

— Ти що, зібралась щось спалити? — я обернувся до неї, вже коли стояв у дверях.

— Ні, але...

— Тоді бігом за мною, сама закриєшся, — я кивком підкликав її до себе.

— Добре!

— Хоча стій, я ж ще навіть не перевдягнувся, — я знов хруснув шиєю. — Чекай на мене внизу, зараз спущусь, — вона кивнула, а я пішов до сусідньої кімнати, своєї.

Зайшов, розкрив шафу, дістав свій одяг для перегонів, почав перевдягатись.

Післязавтра мала прийти моя прибиральниця, а я мав не бути вдома мало не весь день. Ну хоча не думаю, що Діна заважатиме прибиральниці, правда? Треба зробити їй ключ.

Дістав з шафи комплект з одягом для тренувань, один з трьох, що залишались чистими.

Поживе трохи, поки все вляжеться, потім скажу пацанам, що мені набридло, а сам допоможу може з житлом. А може Рома розбереться, раз він так її кохає. Поверну йому та й все. Прийму будь-яку його пропозицію. Але не зараз, зараз треба почекати. Я не хочу, щоб пішли чутки. Мені важлива моя репутація.