4. Розмови з Ромою, "пісня" і "забирай свої манатки і вали".

ЯР

Пара таблеток на диво добре подіяли, і голова вже не боліла так сильно. Я взяв до рук мобільний і вирішив подзвонити Ромі, не відкладаючи це все в надто довгий ящик. Я змушу його заплатити за все! 

Подумати тільки, замість того, щоб розплатитись зі мною, підкинув таку... Ні, жодного поганого слова про це дівча говорити не хотілось. Навпаки, вона здалась настільки світлою і непідозрілою, що аж страшно. 

Я навіть корив себе за деякі не надто пристойні думки в її компанії… Все ж, судячи зі спілкування, вона ще зовсім дівчинка, не думаю, що в них з Ромою щось було, хоча і не розумію цього… У неї дуже красива фігура. Таке тіло хочеться пестити, хочеться торкатись, я відчув це, як тільки побачив її. 

Та видно, що життя її ще нічому не навчило. Якби це був не я, напевно, її життя вже було б зламане. 

Не треба було приймати ту ставку, сам винен, не подумав. Інколи від азарту мені зовсім зносить дах... Чомусь таке відчуття, що яскраво я живу тільки в такі моменти. 

Напевно, якби батько дізнався, то розізлився, чи навіть розчарувався б в мені. Питання тільки в тому, чи розізлився б він за прийняття ставки, чи за те, що я підіграв їй сьогодні. 

Але якщо її мені шкода, то її хлопця — зовсім ні. 

Я почав шукати в контактах Рому, і як тільки знайшов, подзвонив. 

Пара довгих гудків швидко перервались: слухавку взяли, але мовчали.

— Слухай мене уважно, Ромо, — я намагався говорити спокійно. — Ми на таке не домовлялись. Ти не розплатився, а картковий борг — найгірший. 

— Що ти зробив з нею, чудовисько? — з острахом сказав він. — Відпусти!... Вона невинна!

— Авжеж, невинна, — я хмикнув. — Але тебе це не зупинило! Ти поставив її...

— Я просто хотів показати, що не боюсь ризикувати... Думав, за таке мене точно візьмуть в постійні, особливо якщо виграю! Але й ти, Яр, прийняв ставку! Тож не треба все валити на мене... — він вмить став сміливіший. Відчув, що я не хочу нашкодити його дівчині? 

— Знаєш, запхни свою сміливість собі в одне місце, — спокійно продовжив я. — Мене нудить від таких, як ти. 

— Не чіпай її!.... — продовжив він. 

— Ще скажи, що ти її кохаєш! — я розсміявся.

— Так, кохаю! — без вагань відповів Рома. — І я готовий на все, щоб її визволити!

Знаю я таке "кохання". Просто вона дуже гаряча штучка. А своєю невинністю розпалює бажання ще більше. Це як заборонений плід, ти знаєш, що не треба, але все одно не можеш стриматись… І щоб отримати своє, говориш всі ці солодкі промови, а ця дура й слухає…

— Теж мені лицар на білому коні...— я продовжував усміхатись. — Спочатку програв, потім збирається визволяти! Подивіться на нього!

— Так, погоджуюсь, я — далеко не лицар, але...

— Це вже точно, — я його перебив. Вже хотів сказати, що я відпущу її як тільки пройде трохи часу, але....

— Я готовий викупити Діну назад... — нерішуче промовив хлопець — Виграти... Я візьму грошей у батька, якщо треба — продам щось... 

— Хіба що нирку, — я зітхнув.

Напевно, досить дивитись доктора Хауса. Щось вічно на медицинську тематику тягне… Цікаво, в Америці лікар дійсно може викликати німфу прямо до кабінету?... І чому я не поїхав вчитись за кордон, батько ж пропонував. 

— В сенсі? — нарешті озвався Рома. 

— Або долю печінки, — філософськи продовжив я "лікарську" тематику. — Але ні, вона в тебе пропита і нічого не варта, навіть на чорному ринку. 

— Ти що, погрожуєш мені?! — я не зрозумів, чи сказав він це з острахом, чи обурено. Можливо, все разом. 

— Та ні, — я зітхнув. 

Знов клонило в сон. Зараз я б міг спокійно спати, ввечері б прокинувся, пішов на тренування, або покатався б на машині, а потім пішов би 

— Якщо ти щось з нею зробиш, я... — знов завів свою шарманку Рома. 

— І що ти зробиш? — а я знов перебив його. 

Він на секунду замовк. Авжеж, знав, що йому нічого протиставити мені. Якби міг щось зробити — давно б зробив. Хоча, він з тих, хто тільки й язиком молоти й міг, й слово зовсім не тримав. Я дуже не любив такий тип людей, вони мене бісили. Можливо, саме через це я і покарав його. 

— Я звернусь у поліцію! — все ж відповів Рома після невеликої паузи. — Розкажу про ваші ігри, про ставки, і... 

— Давай, вперед, — байдуже сказав я. — Тільки ти цього точно ніколи не зробиш. Не така ти людина, Ромко. Та й навіть якщо раптом в тебе вистачить сміливості, в чому я дуже сумніваюсь, це буде контрпродуктивно. 

— «Контрпродуктивно»? У нашій компашці ти такими словами не розкидувався, — тільки й промовив він. 

— Загалом, давай зробимо так, — нарешті я придумав варіант. — Ти сидиш нижче трави, тихіше води. А я, так і бути, випущу її. Коли набридне, авжеж, — останнє я додав просто щоб залишатись в образі. Раптом цей ідіот вздумав би говорити з тим же Деном або Семом... Мені не хотілось ніяких питань від цих двох.