Розділ 7

З лівого боку вниз від плеча і вище від грудей чітко виднілася світло-коричнева родима пляма, яка за формою нагадувала перевернуту краплю. З одного боку її край був ніби зрізаним, з іншого закінчувався криво окресленою бахромою. Ева дуже соромилася її, власне, через цю пляму вона не ризикувала зближуватися з хлопцями. Здавалася собі міченою, дурна, Макар ось навіть уваги не звернув, швидше за все, не помітив…

— Коли мама захворіла, вона розповіла мені, — Ева говорила тихо, але в кімнаті стояла така тиша, що було б чутно, навіть якби вона говорила пошепки, — у мого батька була схожа і теж з лівого боку. Їй не було причин брехати, вона вже знала, що... — Ева ковтнула і продовжила: — Я не знаю, хто мій батько і як його звуть, вони з мамою були знайомі недовго, і те ім'я, яким він назвався, не справжнє. Але я впевнена в одному, це не Петро Станіславович. Я бачила ваші сімейні фотографії на пляжі, я не незаконнонароджена донька вашого чоловіка. Вам нема за що на нас ображатися, Наталіє Георгіївно.

Безсонова різко встала і відійшла до вікна, повернувшись до Еви спиною. Постояла так зовсім недовго, а потім заговорила:

— Він кохав твою матір, Евангеліно. Хоч вони і були двоюрідними, його це не зупиняло, та й правильно, раніше шлюб між кузенами вважався цілком можливим. Твоя мати була дуже гарна, ти схожа на неї, тому, коли я тебе побачила... — вона замовкла.

— Але мама була старша за дядька! — вражено промовила Ева. — Ви впевнені?

Наталія Георгіївна хмикнула, і це вийшло у неї несподівано по-юнацькому, Ева знову відчула щось близьке до шоку.

— На п'ять років. Впевнена, звичайно, ми ж вчилися разом, це все відбувалось на моїх очах. Я ж була його другом, Петя повіряв мені всі свої серцеві таємниці, а я його втішала, — смішок цього разу вийшов досить гірким. А потім вона так само різко повернулася до Еви. — Я не звинувачую твою матір, Ево. Кіра не давала йому приводу, просто знаєш сама, є жінки, якими всі захоплюються, вона була якраз з таких. Петро як з глузду з'їхав, а Кіра до нього ставилась як до брата. Їх матері, рідні сестри, вирішили припинити всяке спілкування, щоб не провокувати дітей. Але знаєш, мені здається, свекруха всерйоз вважала сестру і племінницю винними, може, вони посварились, вона не зізнавалася. Але Петя навіть не знав, де живе Кіра, вони стільки років не бачились і не спілкувалися, а потім раптом він їде і привозить тебе... Що я мала думати? Особливо, коли тебе побачила.

— Я не так схожа на маму, — відповіла Ева, приголомшена цією історією, — вона справді була красунею.

— Це ти так думаєш, — сумно посміхнулася Безсонова, — ти просто ще занадто молоденька.

У повітрі повисла незручна пауза. Ева застебнула ґудзики і поправила блузку.

— Я піду. Вибачте, що потурбувала, — вона піднялась і попрямувала до дверей, як тут її зупинив неголосний оклик:

— Ево! — Наталія Георгіївна дивилася винувато і вдячно, її очі підозріло блищали. — Вибач мені! І... Дякую!

Ева кивнула і вийшла з кімнати.

***

— Евко, попливеш з нами на яхті? — Олена відкусила яблуко, Ева мало не вдавилася, але швидко взяла себе в руки.

— Мені до іспитів треба готуватись, вибач, я не зможу.

— Евочко, у тебе проблеми з сесією? Ти скажи, я вирішу, тобі там бути треба обов'язково, — заявив Безсонов, його підтримала дружина:

— Так, дівчинко, ти он яка бліда, а там засмагнеш, подихаєш морським повітрям.

Ева ніяк не могла вибрати зручний момент, щоб втекти з вечері з дорогими родичами. Не те, щоб їй було незатишно, навпаки, Наталія Георгіївна зустріла її дуже привітно, та й у дядька, мабуть, все складалося вдало, і він теж був радий бачити племінницю.

Ева дивилась на присадкуватого, повніючого чоловіка, і їй не вірилося, що він взагалі був здатний на такі палкі і полум'яні почуття. Та й Безсоновій теж набагато більше підходила роль мармурової садової скульптури, ніж закоханої дівчинки, вимушеної вислуховувати про серцеві негаразди свого коханого. Невже гроші здатні настільки викорчувати все живе і заповнити душу та мозок людини практично без залишку? Питання риторичне…

— Не відмовляйся, це ж мій день народження!

— У мене три замовлення, — майже не збрехала Ева, замовлення було одне, — я не встигну.

— Ево, що за дурниці, Олена твоя сестра, як це тебе не буде на її дні народження? — дядько відклав вилку і повернувся до неї.

— Ми з твоїм дядьком порадились і вирішили, що хоч ти і повнолітня, але поки ти вчишся, ми повинні тобі допомагати, — Наталія Георгіївна виклала перед Евою довгий конверт з логотипом великого банку. — Візьми, це карта, яку я буду поповнювати кожен місяць.

— Навіщо? Мені не треба! — Ева спробувала сунути конверт назад, але несподівано зустріла рішучу відсіч.

— Бери! Якраз купиш собі одяг для відпочинку.

Що ж, отже карту спіткає доля доларів, буде валятися в ящику комода в коробці, Ева в житті ці гроші не візьме.

— Я справді не можу, — заблагала вона, дивлячись то на дядька, то на його дружину, — та я нікого там і не знаю в їх компанії.

«Крім Макара». Зліва занило, і Ева постаралась заглушити цей ниючий біль. Макар більше не з'являвся, вона відправила йому портрет з декількома фільтрами і обробками на вибір, але у відповідь прийшло лише лаконічне «дякую». І все.