Розділ 5

— Макаре, почекай! — він якраз вирулював до воріт, коли навперейми його «Феррарі» кинулась Олена. — Не треба, не сідай за кермо!

— Олено, відійди!

— Ні, Маку! — вона оббігла капот і забарабанила у вікно. Макар з незадоволеним виглядом опустив скло.

— Чого тобі?

— Тобі не можна за кермо, — вона схопила його за руку і повторила вже тихіше, — не треба нікуди їхати, Макаре, тобі треба відлежатися. А взагалі не завадила б крапельниця.

— Дурниці, — він відняв руку і поправив сонцезахисні окуляри. Олена дивилася співчуваюче і... винувато? — Я що, перший раз з похмілля? З якого переляку мені капатись?

— Це не похмілля, Маку, — вона запнулася, а потім пояснила, — не зовсім похмілля.

Погляд Макара поважчав, він пильно подивився на Олену.

— І що ж? Кажи, якщо почала.

— Шампанське, яке ти пив, там був стимулятор, якщо зовсім небагато алкоголю, то нічого страшного, але ти стільки випив, там коктейль вийшов просто убойний…

— Стривай, що ти верзеш? — Макар спочатку не зрозумів, але коли до нього дійшло, він сам схопив Олену за лікоть. — Навіщо вам знадобилося підмішувати стимулятор? Я і так був під зав'язку.

— Це не для тебе, а для Еви, — Олена спробувала висмикнути руку.

— Для Еви?

— Так, вона вічно така... затиснута... а тут ти, якби вона випила шампанське, розслабилася б трохи, може, у вас з нею щось і вийшло.

— Ти... — Макар так стиснув їй руку, що вона мало не завила — як ти могла? Вона ж твоя сестра! Хай Рус покидьок, а тобі навіщо?

— Я не могла відмовитись, Маку! Він ревнує мене до тебе, — Олена схлипнула і витерла очі вільною рукою, — вирішив відволікти тебе Евкою. А ти їй сподобався, це щира правда. І я подумала…

— Досить, — обірвав її Макар, — тепер уже не має значення. Відійди від авто.

— Але Маку…

— Олено, відійди від автомобіля!

Вона зітхнула і відійшла в бік, Макар підняв скло, втиснув педаль газу і виїхав на дорогу.

***

Йому не подобався свій стан, його нудило, все навколо здавалось підозріло розпливчастим. Може, й справді заїхати в клініку? А потім авто хильнуло вбік, в очах потемніло, Макар негайно скинув швидкість і виїхав на узбіччя. Облився водою з пляшки і довго сидів, спираючись на кермо.

В голові ніяк не складалася правильна картинка. Те, що у нього з'їхав дах, пояснювалось пекельною сумішшю божевільної дози алкоголю і стимулятора, нехай і слабенького, скільки тій Еві треба. Але ж Ева була твереза! Вона навіть шампанське не пила, тягалася з келихом, поки Макар його не відібрав. П'яний бовдур. Потім принесла йому телефон і збиралася йти. Так чому не пішла?

Ні Руслан, ні Олена не знають, що у них все вийшло, ще як вийшло. У Макара, принаймні. Все в бурих плямах простирадло і вимазаний в крові презерватив надто красномовно про це свідчили. А простирадло таке зім'яте бо Ева... пручалася?

Макара кинуло спочатку в жар, потім в холод. У нього навіть руки затряслися. Ті кадри, які згадувалися, не давали чіткої картини. Вони як сполохи — ось він її цілує, ось він заводить їй руки над головою, а вона вигинається... і тут Мак знову похолов. Адже він думав, вона від задоволення вигиналася, а виходить, навпаки, від болю?

Стало так бридко, ніби його в лайно з головою запхнули. Треба все прояснити, треба поговорити з Евангеліною, тільки спочатку потрібно позбутися від цієї гидоти в крові, концентрація якої, судячи зі стану, була відчутною. Він дістав телефон і знайшов контакт батьківського друга Геннадія Кравченка, власника «Медікал центру», кращої приватної клініки міста.

— Макаре, ти? Привіт, любий, я так радий тебе чути!

— Добрий день, Геннадію Вікторовичу, мені потрібна допомога.

— Дуже погано, — голос у слухавці відразу став серйозним — хоча я розумів, що навряд чи ти дзвониш мені в неділю серед білого дня, щоб просто привітатися. Що у тебе, Макаре?

— Інтоксикація, втрата координації, — Мак постарався коротко змалювати проблему.

— Отже так, сиди на місці, я пришлю людей, тебе доставлять швидко і з комфортом. Чув? Не смій навіть рипнутись. Не бійся, почистимо, будеш як новенький.

Кросовер з охороною прибув в найкоротші терміни, за кермо «Феррарі» пересів один з прибулих охоронців, а Макара пересадили у позашляховик. Його зустріли на порозі і провели в окрему палату, а потім з'ясувалося, що Геннадій Вікторович особисто прибув в клініку.

— Ну що, вважай, ти відбувся легким переляком, — Кравченко сів біля Макара, навколо метушилися медсестри, — не настільки все погано. От якби вони підмішали чого серйозніше, думаю, ти у мене дня три б відлежувався.

Коли Мак вийшов з клініки, вже почало сутеніти, Кравченко вийшов його провести.

— Постій зі мною, покуримо, — зупинився він на ґанку, дістаючи цигарки. — Ти палити не почав?

— І не починав ніколи. Пробував, звичайно, не сподобалося, — Макар сунув руки в кишені джинсів.

— Молодець, — похвалив Геннадій Вікторович, — а я от не кину ніяк, — а потім продовжив без передмов: — З батьком так і не миришся?